Відчинено з 10:00 до 18:00
Олександр Найден

Українська народна картина

10 грудня 2021

З приводу народної картини не втомлююся наводити слова Бертольда Брехта: «Несмак мас глибше коріниться у дійсності ніж смаки інтелектуалів». Але нині вже смак і несмак, якщо не помінялися місцями, то зазнали значних змістовних змін. Навряд чи знайдеться нині хоч одна мінімально освічена людина, яка заперечить цінність того мистецтва, яке колись називали сумнівним, базарним, кітчевим, халтурним. Проте для цього мистецтва головним епітетом було «базарне». Хоч перші зразки народної картини у такому вигляді, датуються 1920-ми роками, її масове виробництво і поширення розпочинається у перші повоєнні роки, досягає апогею у 1950-х роках, і досить активно функціонує аж до кінця 1970-х років. Далі масивність починає відчутно зменшуватись. Причинами цього зменшення, є соціально-екзистенційні процеси, які мали місце в радянські часи на селі.

Упродовж майже усього ХХ століття, аж до останньої його чверті, село, повільно змінюючись, зберігало ті комунікативно-культурні основи, які здавна визначали його духовні традиції. Водночас ряд змін, зокрема щодо більш активної взаємодії між селом і містом за посередництва базару, дав змогу народній картині вписатися в сільське середовище, в якому орнаментальна образність була, здавалось би єдино можливою. Саме народна картина з її особливою темпоральністю зуміла подолати давно традиційну упередженість селян щодо фігуративності, зокрема картинного і портретного зображення.

Отже, якщо розглядати традиційний інтер’єр сільської хати як повне космологічно-сакральне середовище, де немає нічого зайвого, де панує побутовий мінімалізм, то факт проникнення народної картини у це середовище слід розцінювати як результат соціалізації і екзистенціалізації села. Відбувається повільний процес віддалення села від природи і його мігрування у побутовий комфорт. У процесі зростання цього комфорту, збільшення статків на селі, народна картина втрачає свою соціальну і образну значимість. Адже вона поряд з цивілізаційно-історичними функціями служила втіленням мрії селян про красиве життя, райський нетутешній світ перманентного свята, заморської екзотики, романтичних видінь, фантастичних явлень,обрядових фольклорно-містичних дійств.

Зауважуючи на це, одним з найбільш масових видів (або жанрів) народної картини є картинка на склі (здебільшого) або на фанері, картоні, яку є всі підстави віднести по розряду базарного кітчу. Останній в даному випадку мною розцінюється як позитивне явище, покликане внести у сакрально-орнаментальний простір сільської хати фігуративні реалії, вірніше, їх декоративну, умовно-образну подобу. Це численні картини малої форми -- сентементально замилувані «Дівчинка з квітами», «Дівчинка з котиками», «Дві дівчинки», «Дівчинка і хлопчик», «Два котики», тощо, та побажальні або шлюбно-побажальні схеми-алегорії на склі з уживанням срібної та кольорової фольги: «Голуб і голубка серед квітів», «Голуб і голубка з листом у дзьобі», «Квіти з голубами», «Квіти», «Віра, Надія, Любов» тощо – підтримують наївну віру селян у злагоду і добробут, демонструють космологічну реальність «вічного спокою». Загалом, народна картина, як втілення метафізичних реалій буттєвості, є не лише феноменом естетики природних ефектів (захід сонці, замок з озером і лебедями, лебеді на воді, олені на березі) також казкових і алегорично-метафоричних сюжетів ( дівчина з оленем, перевезення на «той» бік у човні з допомогою лебедів і ангелів, «Ангел стереже дітей тощо»), а й інформуючим фактором.

З орнаментом народну картину зближує площинно-декоративний принцип зображення, системна ритміка кольорових акцентів,наявність повної або часткової симетрії. Ці принципи і прийоми допомагають створювати світ миттєвої наявності фактора «зараз» без минулого і майбутнього, світ близький і знайомий і водночас недосяжний у своїй умовно-ілюзорній ідеальності. 

Схематичний, формальний характер побажальних картинок з парно-симетричними голубами й написами: «На пам’ять», «Бажаю щастя», «Поздравляю», «Хай щастя б’є крилами по судьбі, як лебідь б’є крилами по воді» тощо походять не від орнаменту безпосередньо, а від настінних розписів з їх фігуративними елементами, зокрема парно-симетричними птахами, а також від кітчевих сентиментально-побажальних листівок. Близькість до орнаменту і водночас фігуративно-предметна конкретика, семіотична структура і семантична відкритість, зрозуміла символіка образів ( лебеді, голуби, олені) надають народній картині, навіть її кустарним семантично-«формульним» ерзацам властивості певного «ферменту» в сільській хаті в умовах нової соціальної та екзистенційної дійсності, коли давні традиції вже не в усьому можуть задовольнити життєві потреби селян.

У таких умовах формується традиційно-новаторська творчість сільських художників – і таких відомих як Ганна Собачко, Катерина Білокур, Марія Приймаченко, і менш відомих, і численних народних майстрів, і аматорів-виконавців, і майстрів-ремісників, і кустарів – творців народної картини. Саме остання з її властивостями «Ферменту», поряд з фотографією, радіо, електрикою, соціально-організаційними заходами, збудила і посилила процес нової семантизації («пересемантизації») сільського середовища, середовища маленьких місточок і околиць великих міст.

Визначальною особливістю української народної картини, починаючи з «Козака Мамая», з його іконно-парсунною поетикою є її серіаційно-варіативний характер. Сюжетно-образне тиражування відбувається шляхом варіативного повторення їх домінантних рис. При цьому конструктивним є фактор вибірковості залежно від смаків і уподобань мешканців того чи іншого регіону або осередку. Проте, зуважаючи на обмежений обсяг і оглядовий характер цього нарису, не буду вдаватися в детальний аналіз регіонального розподілу сюжетів і виявлення наявності архетипів , характеристики жанрово-стильової та образної специфіки народної картини, поширеної в різних місцевостях і ареалах України, а обмежусь переліком найбільш «популярних» серед селян і відповідно найбільш поширених по всій території України сюжетів-жанрів.

Одним з найбільш масових і поширених майже по всій території України є сюжет «Люди йдуть до церкви». Світлий сонячний пейзаж із симетрично розташованими обіч ошатної ефектно зображеної церкви, сільськими хатками і святково одягненими людьми, що прямують до неї. 

Досить поширеним є зображення замку на озері з лебедями. Густі, нерідко квітучі, дерева навколо замку, озеро, в якому відбивається рожевий захід сонця,білі лебеді на темній воді надають картині таємничого романтичного настрою.

Не менш поширений у багатьох регіонах сільський пейзаж з річкою, ставком, тими ж лебедями, рибалкою у човні й чепурними, наче іграшковими, хатками. Типовість цього пейзажу служить посиланням фактору «вічного спокою», оптологічного моменту присутності.

Досить поширений, зокрема у селах Середньої Наддніпрянщини, пейзаж села або містечка з горою над річкою, з чепурними будиночками по горі,вітряками і церквою. Оживляючим цей пейзаж фактором є човен з рибалкою на річці або старовинний колісний пароплав. Останній довелося бачити на картинах створених у 1920-тих – 1930-тих роках. 

Значного поширення набув традиційний сільський натюрморт з кавуном, пляшкою вина, квітами і плодами. Це, власне, натюрморт-символ родинної злагоди і добробуту, можна сказати, побажальний натюрморт.

Серед найбільш відомих і найбільш поширених сюжетів-жанрів народної картини чільне місце посідає «Козак і дівчина біля криниці». Цей сюжет, саме як народна картина, відомий приблизно з середини 1920-х років. Більш ранні зразки здається не існували або не потрапили у поле зору дослідників. В основі цього сюжету — «Козак Мамай», твори М. Пимоненка та інших художників. На ще один можливий виток сюжету – ікону «Христос і самаритянка біля криниці» вказує у неопублікованій праці К.Г. Скалацький. Щодо композиційних особливостей і певних стильових прийомів картина «Козак і дівчина…» може бути поділена на три жанрові варіанти, які можна умовно назвати:

  • Трагічно-конфліктний (драматичний). Зустріч козака і дівчини подається як зустріч двох світів – хатнього тепла, і затишку і степових вітровій них шляхів, битв, походів, блукань, поневірянь. Зустріч воїна і дівчини біля криниці поряд з любов’ю має  принести їм страждання. Адже диктат козацької долі вимагає жертовної любові з розставаннями на довгий час і очікуванням бажаної зустрічі, з ризиком козака загинути в битві або потрапити в полон.
  • Ситуаційна зустріч козака і дівчини у звичайних побутових умовах. Козак позбавлений рис і атрибутів суворого воїна і дівчина гарно вбрана начебто готувалася до зустрічі з коханим. Цей сюжет нерідко супроводжується написом: «Дівчино моя, напій же коня» або «Дай води напитися з повного відра».
  • Замість птологічного драматизму панує мелодраматична і бурлескна нарочитість. В одних випадках козак перетворюється на звичайного сільського хлопця в брилі з гармошкою і дівчина , слухаючи його гру і спів, машинально ллє воду повз відро на землю. Інший, більш поширений варіант який має напис «Тікай,Петре з Наталкою, мати йде з качалкою», стосується відомої картини М. Пимоненка.

Ще одною досить поширеною в Україні картиною є «Ангел стереже дітей». Цей сюжет має два основні ситуаційні варіанти:

  • Ангел захисним жестом простягає руки над хлопчиком і дівчинкою, які граються на краю прірви-провалля;
  • Ангел стереже дітей (хлопчика і дівчину), які вранці переходять річку або потік по хатньому мостку-кладці. 

Цей сюжет, як і сюжет з прірвою, відомий в ряді Європейських країн. Проте найчастіше зустрічається у німецьких листівках , книжкових і журнальних репродукціях, окремі з яких датовані останньою третиною ХІХ  - початком ХХ століття. Також сюжет з Ангелом і дітьми поширений в Чехії, Словаччині, Польщі. Але, здається, лише в Україні набув статусу народної картини. 

Поширена в багатьох регіонах України таємнича картина «Оленка і олень» швидше за все пов’язана з давнім явищем тотемізму. Дівчинка і олень заквітчані, у вінках, становлять шлюбну пару. Судячи по одягу дівчини і деяким іншим деталям, даний сюжет сформувався у казково-містичних сферах західноєвропейської художньої культури, в якій побутував досить відомий сюжет – «Дівчинка з єдинорогом». Думається,що картини «Оленка і олень», як і «Ангел стереже дітей» є значно спрощеним, фольклоризованим адекватом європейського стилю «модерн».

Не менш таємнича картина «Перевезенням на «той» бік», яка в народі має назву «Русалки», відтворює, вже попереду описану, нічну гламурно-містичну сцену. Душа померлої в образі, сплячої жінки у розкішному багато вбраному, керованому ангелами човні, взятому на буксир парою лебедів, прямує у хтопічний морок потоббіччя. Човен супроводжують красиві гарно одягнені жінки – русалки. Немає сумніву щодо нетутешнього походження даного сюжету з його ознаками європейського сентиментально-містичного модерну кінця ХІХ століття. 

Сентиментальні гламурно-модерні сюжети з дамами у човні, які годують лебедів або до яких линуть голуби, які, когось очікують, сидять в альтанці на острові тощо, теж мають масове поширення, але позбавлені єдиної стильової і сюжетно жанрової домінанти.

Не набули масового поширення і розмаїття варіантів картини, чиї сюжети пов’язані з відомими фольклорними або літературними творами – «Катерина», «Бондарівна», «Мені тринадцятий минало», «Тарас Бульба із синами», «Наймичка», «Ой на горі вогонь горить» тощо.

На завершення слід зазначити, що народна картина становить певний етап культурного буття фольклору, який постійно відтворюється в тих чи інших формально-образних проявах. Вона – і сюжетна, і пейзажна, і малих форм – побажальна, фрагментарна тощо – вносила у часопростір сільської хати просторово-часову реальність життя в його об’єктивно фігуративній формі присутності. Водночас ця присутність містить метафорику міфу й фольклорну космологічну символіку.

Народна картина як середовищне явище зі зміною середовища втратила ті риси, які викликали інтерес до неї сільського населення, тобто вона занепала як соціально-культурне явище. Проте як художнє явище, як певна фольклорна реалія – носій архаїчної символіки, метафорики й архетипів, вона розкрилася як один із художньо культурних феноменів сучасного життєво-екзистенційного контексту.

 

Відео:
Ми оновилися!

Це бета-версія нового сайту Музею Івана Гончара. Ми ще працюємо над ним, тому деякі розділи можуть бути недоступними.


стара версія сайту