Що таке календарна обрядовість? 

 Календар спільних подій вироблений століттями, і існування впродовж тривалого часового періоду досить стабільної системи спільних дат практично означало їхню правомірність. Звичаєво-ритуальна система є найпершою законодавчою базою, яка регулює і регламентує спосіб життя, поведінку і трудову діяльність людей. Цієї системи спільних дат строго дотримувалися члени певної спільноти, відступ від них будь-ким з їхньої групи розцінювали як загрозу існуванню кожного особисто і спільноти як цілісності. Порушити святкові заборони на роботи – не просто гріх, це несло серйозну загрозу усій громаді: якщо хтось працював на Благовіщення – міг накликати на все село засуху; достроковий спів веснянок міг спричинити сніг і холоди, град, затримку в рості рослин. Але в магічних цілях, щоб обманути нечисту силу, заборони могли свідомо і цілеспрямовано порушувати: наприклад, одночасне виконання жінками різночасових календарних пісень (колядок, веснянок, купальських, жнивних) мало магічно скомпресувати час в одну точку. Певні обрядово-ритуальні дії у конкретні дні (наприклад, перший вигін худоби на пасовисько, першу оранку) було важливо виконати бодай символічно.

Послідовна зміна свят і буднів традиційно була головним мірилом часу для селян: згадуючи якусь подію, вони згадували великі свята року: «Це було перед Юрієм, по Коляді…», а не точні календарні дати, наприклад, 5 травня чи 8 січня.

Як переплітаються і працюють різні види магічних уявлень

У святах календарного циклу органічно поєднані віра в силу стихій (вогню, води і землі), культ предків, культ родючості (зелені та зерна і насіння), магія – віра людей у можливість власного впливу на навколишній світ, уявлення про добрих і злих духів, і, зокрема, віра в активізацію нечистої сили під час свят.

Культ предків базується на твердому переконанні, що померлі родичі, перебуваючи під землею (а зовсім не на небесах), опікуються своїми живими нащадками. Задобрюючи померлих (передовсім, залишаючи їм їжу вдома на Святвечір і на цвинтарі після Великодня), селяни сподівалися отримати добрий врожай у полі, приплід худоби, щасливу долю і добробут у домі. Обрядовість, пов'язана із культом пращурів, мала на меті не лише вшанування пам'яті померлих, а й взаємодію з ними за принципом «do ut des» (лат. «дай і тобі буде дано»), захисти від їхнього потенційного гніву.

Важливою складовою календарних свят були жертвопринесення. Селяни вірили, що без жертви певна стихія – вода, земля, вогонь – не робитиме того, що потрібно людям, а навпаки, шкодитиме через засухи, пожежі, неврожаї. Перш за все, жертви приносили землі і воді: після закінчення свята Купала, наприклад, ритуальні деревця морену, купайлицю або топили, або спалювали у вогні, або розривали на шматки, які розкидали по городу. 

Віру людини у можливість власними силами через систему надприродних засобів, але без звертання до вищих сил впливати на матеріальні предмети та природні явища називають магією, і вона є також важливою складовою календарних свят і обрядів. За призначенням науковці виділяють такі види магії: любовну, господарську, охоронну, лікувальну, шкідливу тощо. Всі ці види магії мають своє вираження в календарних святах і обрядах. За принципом дії магію поділяють на контактну та магію подібності. У контактній магії ефекту досягають через дотик до предмету/істоти, нібито наділеного певною силою. Наприклад, висаджуючи розсаду капусти, господині бралися руками за голову, щоб капуста «родилася головата», тобто складалася в тугі голівки. У магії подібності ефекту досягають через відтворення рухів або зовнішнього вигляду предмету або істоти, що нібито має певну силу. Наприклад, багато народів практикують танці із підскоками, щоб льон ріс високим.

Основні точки астрономічно-календарного річного циклу, навколо яких сконцентрований календар землеробських народів, і українців серед них – сонцестояння (зимове і літнє) та рівнодення (весняне і осіннє). Сонце – закон календаря. В давнину люди вірили, що рух сонця по небу залежить від їхньої підтримки. Людство не відразу, а поступово оволодівало знаннями про незалежний від нього розвиток природних процесів.

Газда і газдиня розкладають солому по хаті, підготовка до Святого вечора. с. Ялинкувате Сколівського району Львівської обл., Бойківщина. 6 січня 2007 р.

Чим святкові дні відрізняють від звичного буденного часу

Календарна обрядовість полягає у чергуванні святкових і буденних періодів. Походження слова свято пов’язане в українській та деяких західно-слов’янських мовах (польській, чеській, словацькій) із такими поняттями, як святість, сакральність, таке саме значення має латинське festum. Натомість російське слово праздник – це в буквальному розумінні порожній, не наповнений роботою день. Певний час в радянській етнології побутувала так звана «трудова теорія походження свят», згідно якої людина в іграх, рухах і піснях відтворювала дії щоденної праці. Особливо це відчутно у веснянках: «А ми просо сіяли…», «Посію я огірочки», «Соловеєчку, пташку-пташку, чи бував ти в нашім садку, чи видав, як сіють мак?» тощо.

Вочевидь, ця теорія є хибною, оскільки свята і будні в народній культурі були абсолютно полярними за своїм смисловим навантаженням і навіть за моральними нормами. Відмінностей між святами і буднями багато:

1. Табу на працю в свято – обов’язкова праця у будень. В певні святкові дні забороняли тільки окремі види робіт, найчастіше – жіночі роботи з нитками: тіпати пряжу, микати мички, прясти, ткати, шити, вишивати. Були й специфічні заборони: не прати два тижні після Водохреща (19 січня), оскільки нечиста сила вселиться в освячену воду річок, не різати ножем на Головосіки (11 вересня), бо бризне кров тощо.
2. Святковий чистий одяг у свята, а на Великдень – ще й новий, принаймні, це стосувалося окремих його елементів – звичайний одяг у будні.
3. Яскравий емоційний фон, веселощі, іноді надмірні, у свята – спокій і врівноваженість у будні.
4. Обрядове надуживання їжею, фактично ненажерство, і пияцтво у свята – помірна їжа, іноді бідна, без м’яса, особливо в пости. Свято є емоційною кульмінацією, тому особливо великим святам завжди передував піст, щоб відчутнішою була різниця. Особливо це помітно у повній відмові від їжі в останній день напередодні Різдва і Великодня.
5. Ритуальна гра – табу на ритуальну гру.
6. Перевернута мораль (антиповедінка) в свята – здорова, «нормальна» мораль у будні. Свято демократизує, спрощує стосунки між різними статево-віковими групами, зокрема, у спілкуванні молодших зі старшими, яких в будні належить поважати. Тут простежується абсолютна відстороненість від поважного способу життя, безмежна емоційна розкутість на противагу ідеї церкви, що в свято людина має бути ще моральнішою. Культивується якщо не відкрита, то прихована форма еротизму. Це – «поведінка навпаки», тобто заміна тих чи інших узвичаєних норм на їхню протилежність. Характер такого протиставлення наперед не визначений, тому, відповідно, антиповедінка може виявлятися у взаємозаміні правого та лівого, верху і низу, переднього і заднього, лицьового та спіднього, чоловічого та жіночого тощо.

Антиповедінка завжди має свої чіткі час та місце, а також форми проведення. Так, в народному календарі українців найбільше бешкетів припадає на зимовий період: на Андрія (13 грудня), Різдво (7 січня) і Маланку (13 січня). На свято Андрія хлопцям можна було бешкетувати: безкарно викрадати у господарів хвіртки, ворота, паркани, тини, вози, човни, санчата, вулики, колеса, плуги, борони, прялки, дрібніший реманент; перетинати дорогу нитками, кишками барана, палицями; виводити з хліва домашніх тварин; розкидати дрова, колоди, бочки, драбини, криниці; загороджувати вхід у хату; затикати димар, щоб дим йшов у хату тощо. Учасники вертепних і маланкарських обходів могли щось украсти чи зламати в хаті, налякати господарів, перетинати дорогу транспорту з вимогою відкупу, валяти зустрічних у снігу тощо. До речі, це все не втратило своєї актуальності і в наш час, але має вже не магічний, а розважальний характер.

Антиповедінка ряджених персонажів, яких сприймали як представників потойбіччя, в традиційному суспільстві мала на меті через показ негативних сторін людської натури довести необхідність дотримуватися загальноприйнятих норм моралі у будні, а також давала можливість виплеснути енергію, накопичену агресію і напруженість через тимчасове зняття табу на лайку, крадіжку, бешкети тощо.

Як змінюються календарні уявлення з часом 

Жодне інше явище культури не дає такого виразного і повного уявлення про міфоритуальну традицію народу, втілену в календарні повір'я, звичаї та обряди, як народний календар. У ньому чи не найвиразніше простежується взаємодія різних культурних пластів і компонентів. Календарне свято в українців, як і в будь-якого іншого народу, – це складне переплетіння прадавньої язичницької основи з пізнішими народними традиціями й елементами християнських ритуалів. Сьогодні прийнято вважати, що згідно з дохристиянськими віруваннями, родючість і благополуччя залежали як від волі небес, так і від ласки землі, як від покровительства небожителів, так і від прихильності сил потойбічних, підземних, чи хтонічних. Пізніше ці уявлення синкретично поєдналися з датами церковного календаря (переважно до подій із життя Ісуса Христа та Богородиці, а також до дат мученицьких смертей християнських святих). Багато свят зберегли як свої народні назви (Зелені свята, Великдень), так і набули нових, християнських (Трійця, Пасха), подекуди утворилися синкретичні назви (Івана Купала). Часто незрозуміла селянам біблейська назва отримувала «нову», народну етимологію, переосмислювалася. Наприклад, Маковія (сім мучеників братів Маккавеїв), Вшестя (Вознесіння), Здвиження (Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього) тощо.

У ХХ столітті до святкової культури, як і до усіх інших сфер життя, радянська влада застосовувала командно-плановий принцип: свята регулювалася постановами Політбюро, конференцій з питань радянської святковості та обрядовості та спеціальної Комісії з радянських традицій, свят та обрядів. Агітаційну функцію виконували чисельні рекомендації, пропагандистсько-методичні кольорові фільми, альбоми. Рушійною силою радянської святкової обрядовості стала художня самодіяльність. Пропагандою нових свят і обрядів на місцях займалися Будинки народної творчості, до багатьох торжеств були написані театралізовані сценарії, часто на основі святкової культури росіян (напр., спалення опудала і вживання млинців на Масницю). Комісія з радянських традицій, свят та обрядів ввела систему шести всенародних свят: Новий рік, Міжнародний жіночий день, День міжнародної солідарності трудящих, свято Перемоги, річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції та День Конституції СРСР. Акценти з народно-релігійних свят переносили на нові, пролетарські, або принаймні на світські: з Різдва – на Новий рік, з Великодня – на день Трудящих 1-2 травня. А в релігійні свята активно стежили, чи виходять люди на роботу. На Великдень спеціально давали колгоспних коней орати людям городи, щоб люди працювали і цим грішили в святий для них день.

В наш час відбувається відродження окремих великих свят (Різдво, Водохреща, Масниця, Великдень, Трійця, Купала, Покрова). Завдяки активному інформуванню у ЗМІ люди часом впроваджують у себе традиції інших регіонів: так на Різдво на Закарпатті з’явилася кутя. Свята в наш час мають переважно розважальний та комерційний характер.