Вечірки VS вечорниці: як влаштувати паті в класичному українському стилі

Сто п’ятдесят років тому українці регулярно відвідували вечорниці, досвітки або ж просто гулянки – це традиційна назва звичних нашому поколінню вечірок. Разом з Музеєм Івана Гончара Platfor.ma розповідає про те, як правильно тусуватися у класичному стилі і запрошує на тематичну вечірку. Чи то пак вечірницю.

Коли?
За давнім світоглядом українців, річне коло поділяється на сім місяців буття і п’ять – небуття. На побутовому рівні це виглядає приблизно як сім місяців літа і п’ять – зими. Для молоді такий поділ був доленосним, бо визначав два періоди дозвілля: на природі (відомий під назвою «вулиця»), а також коли люди проводять свій час в якомусь приміщенні («вечорниці»).

Вечорниці – це свого роду клуб, де молоді люди зближалися, пізнавали одне одного і, як наслідок, одружувалися. Отже, для вечірки у стилі 150-річної давнини правильно дочекатись небуття. Тобто холодів.

Хто?
На вечорниці збиралися тільки незаміжні дівчата і неодружені хлопці. Дівчата відвідували вечірки виключно у своєму селі і трималися переважно одного гурту, а хлопцям дозволялося бути як на вечорницях свого села, так і сусідніх.

Парубки приходили завжди пізніше дівчат. Підійшовши до хати, вони стукали у вікно. Якщо суворий дівчачий фейс-контроль впізнавав «своїх», то двері відчиняли. Якщо ж «чужий» – не впускали. В такому випадку парубок мусив чекати надворі інших хлопців, адже ввійти до хати він міг тільки зі згоди «своїх».

Тобто, по-перше, було би добре вигнати з компанії усіх вже одружених. А по-друге, створити у приміщенні для вечірки жіночу цитадель і пускати тільки за інвайтами.

Де?
Приміщення для вечорниць наймали дівчата, вони ж і платили за нього. За хату платилося хлібом, пшоном, борошном, полотном і ніколи грішми.

Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи рідним сестрам не годиться.

Підсумовуємо: за все платять дівчата своїм хендмейдом.

Що?
За поведінкою молоді на вечорницях суворо стежила господиня хати. В будні дні на вечорницях дівчата працювали: шили сорочки, пряли, вишивали рушники собі на придане. Потім мали показати матері свою роботу.

Хлопці ж заважали дівчатам працювати, залицялися, розповідали їм різну бувальщину та небилиці, співали. Часто затівали жарти та бешкети: цілувалися з дівчатами через гребінь, могли вкрасти прядку або куделю підпалити. Коли хтось із хлопців починав куняти, йому мастили обличчя сажею, а в чоботи наливали води. Таке покарання могло спіткати й парубків, які вперше прийшли на вечірку.

На святкових вечорницях молодь танцювала, співала, розважалася. Здавна відомо, що найкраща традиційна музика, танці, народні пісні, перекази, легенди, жартівливі оповідання, прислів’я, загадки та інші види народної творчості великою мірою виникали саме тут – на досвітках та вечорницях. Десь після першої-другої ночі молодь лягала відпочивати. Ночували по парам, при цьому право вибору належало дівчині. Якщо парубок лишався ночувати сам, то на нього чекало глузування.

Тобто, в принципі, все так само, як і зараз – тільки без роботи.

Андріївські вечорниці
З усього циклу осінньо-зимових традиційних свят Андріївські вечорниці – найцікавіші. Вони припадали на 12 грудня (вечір перед святом Андрія). За віруваннями предків, в Андрієву ніч довколишній світ перебував на межі передумовного хаосу. На ознаку такого стану в природі, парубкам також дозволялося безкарно бешкетувати. Це вважалося законом. Найчастіше бешкет чинили тим господарям, які чимось дошкуляли парубочій громаді – скажімо, не пускали дочок на гуляння. При цьому чоловік вмовляв хлопців бути ввічливими, ставив могорич. Однак допомагало це не завжди – на ранок, наприклад, віз міг опинитися на хаті, а ворота в річці.

Дівчата цієї ночі обов’язково ворожили на балабушках (куліках). Для цього зносили борошно та воду. Останню мали принести від криниці в роті. Це було складно, адже хлопці чатували дівчат і намагалися будь-що їх розсмішити. Якщо хлопці були вже надто наполегливі, дівчата просили пропустити їх за символічний могорич – калачі, коржі, галушки чи вареники. Коли воду врешті-решт приносили, замішували тісто й виробляли маленькі кругленькі кульки – балабушки. Кожна дівчина назначала свою. Ставили ослінчик і розкладали на нього балабушки. Тоді впускали голодного собаку. Чию балабушку він хапав першою, та дівчина мала шанс найскоріше і вийти заміж.

Для головної вечірки пекли спеціальний корж – калиту. Тісто місила кожна з дівчат, починаючи від найстаршої. А щоб хлопці їх ще дужче любили, калиту робили на воді, в якій заварювали любисток. Виробляли досить великого коржа – 35-40 см у діаметрі. Витинали середину, щоб утворилася дірка. Прісне тісто запікалось так, щоб його нелегко було вкусити. Готову калиту мастили медом і підвішували у центрі хати до сволока.

Кульмінацією вечора була гра «в калиту» – своєрідний тімбілдинг XIX сторіччя. Брали участь по черзі всі присутні на вечорницях хлопці. Спершу призначалися двоє: «вартовий» Калитинський і «вершник» Коцюбинський. «Вартовий» мав при собі віхоть, густо вимащений сажею, і охороняв калиту. «Вершник», осідлавши коцюбу чи кочергу, повинен був під’їхати, поговорити з Калитинським і, підскочивши, вкусити коржа, не торкаючись його руками. Якщо Коцюбинський виконував свою роль не посміхаючись, Калитинський його не чіпав. Якщо ж «вершник» не втримався і засміявся, «вартовий» мастив його сажею по обличчю і не дозволяв далі кусати коржа. Після того як кожен із присутніх спробував свої сили в образі Коцюбинського, калиту знімали зі сволока, розламували на шматки і з великим задоволенням з’їдали.

Ну а заключною частиною, звичайно ж, була вечеря. Бо українці здавна любили поїсти на вечорницях – точно так, як досі люблять на вечірках.

За записами Олекси Воропая, Лідії Артюх, Олени Боряк. Фото з історико-етнографічного мистецького альбому Івана Гончара «Україна та Українці», архів Музею Івана Гончара. Колажі – Юля Новосельцева.

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Чи співають/ли ваші бабусі/дідусі?

Результати