Різнобарв’я гуцульського фестивалю

Гуцул – гордий, як карпатський беркут,
вільний, як верховинський вітер,
нестримний, як гірські потоки,
та дужий, як гранітна скеля…

Ось уже вдесяте урочі звуки трембіти скликали з усього світу гуцулів на традиційне свято – Міжнародний гуцульський фестиваль. Цього року він проходив у Коломиї – мистецькій перлині Східних Карпат. Це містечко, яке мальовниче розкинулося у передгір’ї, над Прутом, по праву називають “брамою Гуцульщини”.

Проведення подібного форуму було започатковане Товариством “Гуцульщина” в 1990 році з метою багатопланового відродження й примноження гуцульської культурної спадщини. Перший фестиваль відбувся 1991 року на полонині Запідок, що неподалік Криворівні, і був продовжений щорічно у Вижниці, Рахові (двічі), Верховині, Путилі, Яремчі, Косові та Надвірній.

За давнім гуцульським звичаєм, на полонині Запідок була запалена ватра. Тут, високо в горах, знаходиться таємничий Писаний Камінь – язичницьке святилище наших далеких пращурів. Не випадково в цьому місці віддавна горяни влаштовували свої урочисті зібрання. Символічно, що саме звідси було розпочато естафету перенесення Вогню до Коломиї, щоб спалахнули серця гуцулів у мить духовного єднання.

Хто ж такі гуцули, що про них заговорив чи не увесь світ? Невелика, але згуртована етнографічна група українців, яка протягом усієї своєї історії змушена була перебувати у стані постійної борні – то із суворими природніми умовами, то із непрошеними зайдами-загарбниками. Горді й волелюбні гуцули зберегли свою самобутність і збагатили культурну спадщину української нації своїм автентичним народним мистецтвом. Вони й сьогодні славляться своєю майстровитістю й пісенністю, любов’ю до рідних звичаїв і традицій. Своєрідними символами Гуцульщини стали народні музичні інструменти – трембіта, цимбали; барвистий народний одяг – яскраві кептарі, жіночі чільця та чоловічі кресані; вишукані в оздобі топірці-бартки – колись зброя, а нині знак чоловічої гідності горян. Кожен гуцул з дитинства навчається місцевих коломийок – народних співанок, легенд і переказів, традиційних танків, які виявляють особливості етнічного характеру й психології цього народу. Тому й не дивно, що така подія, як Фестиваль скликала гуцулів не лише з високих гір та долин, а й з усіх закутків нашої планети.

Коломия, якій випала честь приймати славних гостей, а з нею і вся Івано-Франківщина, старанно готувалася до свята майже рік. І дійсно, місто оновилося, немов у казці, набувши вигляду вишуканого європейського містечка, як і колись у минулому. За короткий час завдяки загальнодержавному фінансуванню, сприянню діаспори й патріотичним зусиллям коломийчан було відреставровано фасади історико-архітектурної забудови міста, кожен будиночок здобув своє друге життя після “довгої радянської ночі”. На центральних майданах звелися новобудови у загальному західноєвропейському стилі містобудування. Так, наприклад, у центрі міста красується своїм щойно відреставрованим фасадом пам’ятка архітектури – споруда колишнього Народного дому, в якій діє уславлений Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття зі своєю найбагатшою колекцією цього регіону України. А неподалік постала унікальна споруда у вигляді велетенської великодньої писанки – Музей писанкарства, який зведено за 90 днів і який відтепер буде презентувати своєю представницькою збіркою (3000 одиниць) цей самобутній феномен народного мистецтва. Поряд – сучасний фешенебельний готель. Саме на цьому майдані зустрічала своїх гостей Коломия.

На відкриття Фестивалю прибули не лише численні делегації гуцулів, фольклорні колективи, митці, аматори, а й представники державної та місцевої влади. Хоч погода у день відкриття не сприяла піднесенню святкового настрою – було похмуро і прохолодно – та все ж сонцесяйність гуцульського вбрання, людського сердечного тепла і радості створила урочисту атмосферу. Немов живий гірський потік заструменів вулицями Коломиї, коли тисячі святково вбраних гуцулів із піснею рушили на Вічевий майдан до міської ратуші. Там учасників та гостей фестивалю привітав Президент України, спікер парламенту, міністри та інші високі урядовці.Подальший калейдоскоп подій фестивалю був розмаїтим. У програмі були і урочистий хід до святинь Коломиї, і різноманітні конкурсні програми та показові виступи фольклорних колективів, і наукова конференція, і гала-концерт, і мистецький ярмарок, і театральні вистави… Природньо, що основне дійство цього фольклорно-етнографічного фестивалю відбувалося на Співочому полі. Тут свою музичну та танцювальну майстерність виявляли сотні аматорських і професійних колективів: народних хорів, ансамблів народного танцю, оркестрів народної музики, троїстих музик тощо. Глядачів полонили запальні гуцульські танці, жваві співанки, барвисті хороводи. Танцювальне мистецтво Коломиї гідно представляв народний ансамбль танцю “Покуття”, очолюваний талановитим хореографом Даною Демків. Незабутні враження гуцулам залишив ансамбль народної музики з Києва “Дніпро”. Завершенням фестивалю став гала-концерт зірок української естради.

Динаміку танців та співів на Співочому полі доповнював мистецький ярмарок, на якому свої самобутні твори представили народні майстри. Серед “метрів” народного мистецтва Гуцульщини були різьбяр Дмитро Шкрібляк, майстер виготовлення традиційних головних уборів Микола Корнелюк, гончарівни Надія Вербівська, Марія Кахнікевич і Надія Никорович, майстер по металу Роман Стринадюк, писанкар Дмитро Пожоджук та багато інших. На цьому святі народних умільців усе переплелося, немов у казковому калейдокопі, – око відвідувачів дивували яскраві барви гуцульських ліжників (традиційних ворсистих килимів), вишиваних сорочок, рушників, різьблених свічників та скриньок, полив’яних мисок і дзбанків, герданів та згард (жіночих прикрас) тощо.

А увечері фестивальну естафету “перехопив” Коломийський драматичний театр, який відзначив своє 153-ліття. Цей найстаріший гуцульський театр залишився вірним своїм мистецьким традиціям у збереженні етнографічної самобутності й мовного колориту. Глядачі протягом трьох вечорів переглянули вистави “Земля” Ольги Кобилянської та “Довбуш” і “Гуцульський рік” Гната Хоткевича.

Протягом усіх трьох днів фестивалю в Коломиї життя вирувало: адже завдяки гостинним організаторам його численні учасники та гості з різних кутків України та з діаспори мали добру нагоду не лише “подивитися на інших і показати себе”, а й поспілкуватися та обмінятися враженнями, настроєм, почуттями. Подібні заходи, безперечно, зближують людей, сприяють пізнанню та збагаченню культурного різнобарв’я української нації.

2003 рік

Тетяна Марченко-Пошивайло,

мистецтвознавець

Світлина tradition.ucoz.ru

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Чи співають/ли ваші бабусі/дідусі?

Результати