Рекомендація ООН про збереження традиційної культури та фольклору

Прийнята генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки та культури на її двадцять п’ятій сесії − Париж, 15 листопада 1989 р.

Цей документ був надрукований українською мовою в бюлетені Європейського Центру Традиційної Культури: European Centre for Traditional Culture (ECTC)/ Bulletin. – № 3. – Budapest, 1997. – P.51-54.

Подаємо далі текст із цього видання − і поруч посилання на оригінальні документи іншими мовами, запозичені з офіційного сайту ЮНЕСКО.

Генеральна конференція Організації Об’єднаних націй з питань освіти, науки та культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 16 листопада 1989 р. на свою двадцять п’яту сесію,

вважаючи, що фольклор є частиною загальної спадщини людства, потужним засобом зближення різних народів і соціальних груп та утвердження їх культурної самобутності,

відзначаючи його соціальне, економічне, культурне та політичне значення, його роль в історії народу і його місце в сучасній культурі,

підкреслюючи специфічну сутність та важливість фольклору як невід’ємної частини культурної спадщини та живої культури,

визнаючи вкрай крихкий характер традиційних форм фольклору, особливо його аспектів, пов’язаних з усними традиціями, і ризик того, що ці аспекти можуть зникнути,

підкреслюючи необхідність визнання у всіх країнах ролі фольклору та небезпеки, якої він зазнає під дією різноманітних факторів,

вважаючи, що урядам слід було б відігравати вирішальну роль у збереженні фольклору і діяти якомога швидше,

ухваливши в ході своєї 24 сесії, що питанню охорони фольклору повинна бути присвячена рекомендація для держав-членів у розумінні п.4.ст. Статуту,

приймає дану рекомендацію 15 листопада 1989 року.

———————————————————————————————————————————–

Генеральна конференція рекомендує державам-членам застосувати наступні положення щодо збереження фольклору, вживаючи в законодавчому чи іншому порядку заходів, які можуть знадобитися згідно з конституційною практикою кожної з них, для втілення в життя на своїх територіях принципів та заходів, викладених у цій рекомендації.

Генеральна конференція рекомендує державам-членам довести цю рекомендацію до відома властей, служб чи органів, що відповідають за питання, пов’язані із збереженням фольклору, а також до відома різноманітних організацій чи установ, що займаються питаннями фольклору, і сприяти контактам з відповідними міжнародними організаціями, що займаються питаннями збереження фольклору.

Генеральна конференція рекомендує державам-членам подати Організації у термін та у формі, які визначає Генеральна конференція, доповіді про заходи, вжиті ними для втілення в життя цієї рекомендації.

———————————————————————————————————————————–

А. Визначення фольклору

Для цілей цієї Рекомендації:

Фольклор (або традиційна народна культура) є сукупність заснованих на традиціях культурного суспільства творів, виражених групою чи індивідуумами й визнаних у якості відображення сподівань суспільства, його культурної та соціальної самобутності; фольклорні взірці та цінності передаються усно, шляхом імітації чи іншими засобами. До його форм, зокрема, належать: мова, література, музика, танці, ігри, міфологія, обряди, звичаї, ремесла, архітектура та інші види художньої творчості.

Б. Виявлення фольклору

Фольклор у якості явища культури повинен зберігатися в інтересах конкретної групи людей і самою групою (сім’я, професіональні, національні, регіональні, релігійні, етнічні та інші групи), самобутність якої він виражає. З цією метою державам-членам слід заохочувати проведення відповідних досліджень на національному, регіональному та міжнародному рівнях з тим, щоб:

а) скласти національний перелік установ, що займаються фольклором, з метою його включення до регіональних та міжнародних реєстрів подібних установ;

б) створити системи виявлення та обліку, збору, каталогізації, письмового фіксування (або розвивати вже наявні системи за допомогою довідників, порадників збору, типових каталогів і т.п.). Враховуючи необхідність координації систем, класифікації, що використовуються різними установами;

в) стимулювати розробку стандартної типології фольклору шляхом створення:

1) загальної схеми класифікації фольклору, яка могла б служити орієнтиром на міжнародному рівні;

2) детального каталогу фольклору;

3) регіональної класифікації фольклору, зокрема, за допомогою проведення досліджень на місцях.

В. Зберігання фольклору

Зберігання стосується документації, пов’язаної з фольклорними традиціями, і має на меті дати змогу дослідникам та носіям традицій отримати у своє розпорядження дані, що дають змогу їм вивчати процес зміни традицій у тому випадку, коли ці традиції не використовуються або знаходяться в розвитку. Якщо живий фольклор, враховуючи його мінливий характер, не завжди може стати об’єктом прямої охорони, зафіксований фольклор може ефективно охоронятися. З цією метою державам-членам слід:

а) створити національні архіви, де зібрані фольклорні матеріали можуть належним чином зберігатися і надаватися;

б) створити центральний національний архів з метою надання певних послуг (централізоване каталогізування, розповсюдження інформації з фольклорних матеріалів і норм роботи з ними, включаючи аспект збереження фольклору);

в) створити музеї чи відділи фольклору в існуючих музеях, де можуть влаштовуватися виставки традиційних та народних культур;

г) надавати перевагу таким засобам представлення традиційних та народних культур, які популяризують живі чи минулі свідчення цих культур (що показують оточення їх існування, образ життя, досягнуті навички та вміння);

д) гармонізувати методи збору в архівізації;

е) здійснювати професійну підготовку фахівців зі збору фольклорних матеріалів, архіваріусів, фахівців у галузі документації та інших фахівців з питань збереження фольклору, починаючи з питань фізичної цілості і закінчуючи аналітичною роботою;

ж) надавати кошти для зняття архівних та робочих копій з усіх фольклорних матеріалів, а також копій для регіональних організацій, тим самим забезпечуючи відповідному культурному суспільству доступ до зібраних матеріалів.

Г. Забезпечення охоронності фольклору

Забезпечення охоронності фольклору стосується фольклорних традицій та їх носіїв, виходячи з того, що кожний народ має право на свою власну культуру, що його прихильність цій культурі часто виявляється відірваною у результаті впливу індустріалізованої культури, розповсюджуваної засобами масової інформації. необхідно вжити заходів щодо гарантування статусу економічної підтримки фольклорних традицій і тих, що створюють їх як у спілках, так і за їх межами. З цією метою державам-членам слід:

а) розробити і внести до програм як шкільної, так і позашкільної освіти відповідне викладання та вивчення фольклору, приділяючи особливу увагу повазі до фольклору в найширшому розумінні цього слова, враховуючи не лише селянські чи інші сільські культури, але й культури, що створюються в міському середовищі різними соціальними та професійними групами, організаціями тощо, й тим самим сприяти кращому розумінню культурного розмаїття та різних світоглядів, особливо тих, котрі не представлені у домінуючій культурі;

б) гарантувати право доступу культурних спілок до їх власного фольклору шляхом надання сприяння роботі в галузі документації, архівної справи, досліджень тощо, а також застосування традицій на практиці;

в) створити на міждисциплінарній основі національну раду фольклору чи будь-який інший подібний координаційний орган, у якому будуть представлені різні групи за відповідними інтересами;

г) надати моральну та економічну підтримку окремим особаим та установам, що вивчають, пропагують, культивують чи володіють фольклорними матеріалами;

д) заохочувати наукові дослідження, пов’язані з забезпеченням охоронності фольклору.

Д. Розповсюдження фольклору

Серед населення слід було б популяризувати ідею значення фольклору як елемента культурної самобутності, щоби дати можливість осмислити цінність фольклору та необхідність забезпечення його цілості, а також дуже важливо широко розповсюджувати ці елементи культурного спадку. Однак у ході такого розповсюдження слід уникати всілякого перекручення його – з метою збереження цілісності традицій. З метою заохочення сумлінного розповсюдження фольклору державам-членам слід:

а) сприяти організації таких національних, регіональних та міжнародних заходів, як ярмарки, фестивалі, виставки, семінари, симпозіуми, навчально-практичні семінари, навчальні курси, конгреси тощо та надавати підтримку розповсюдженню й публікації їх матеріалів, доповідей та інших результатів;

б) сприяти широкому висвітленню фольклорних матеріалів у пресі, публікаціях, на телебаченні, радіо та іншими національними й регіональними засобами масової інформації, наприклад, за допомогою субсидії, створення робочих місць для фольклористів у цих підрозділах, забезпечення відповідного архівного зберігання і розповсюдження фольклорних матеріалів, зібраних засобами масової інформації та створення відділів фольклору в цих організаціях;

в) заохочувати районні та муніципальні владні структури, асоціації та інші групи, що займаються питаннями фольклору, з метою створення штатних посад фольклористів для сприяння координації фольклорних заходів у регіоні;

г) надавати підтримку діючим і створювати нові підрозділи для виробництва учбових матеріалів – наприклад, відеофільмів – на основі останніх робіт на місцях, і сприяти їх використанню у школах, фольклорних музеях, на національних і міжнародних фольклорних фестивалях, виставках;

д) забезпечувати відповідною інформацією з фольклору за допомогою центрів документації, бібліотек, музеїв, архівів, а також спеціальних фольклорних бюлетенів та періодичних видань;

е) сприяти організації зустрічей та обмінів між особами, групами та установами, що займаються питаннями фольклору як на національному, так і на міжнародному рівнях з урахуванням двосторонніх угод про культурну співпрацю;

ж) сприяти розробці міжнародною науковою спілкою відповідних етичних норм, що забезпечували б належний підхід до традиційних культур та повагу до них.

Е. Охорона фольклору

Фольклор, будучи проявом індивідуальної чи колективної інтелектуальної творчості, заслуговує правової охорони, подібної до тієї, яка надається творам інтелектуальної творчості. Така охорона фольклору є необхідною як засіб, що дозволяє розвивати, забезпечувати спадкоємність і ширше розповсюджувати цей вид спадщини як у межах країни, так і за кордоном без зачіпання відповідних законних інтересів.

Крім аспектів охорони проявів фольклору, пов’язаних з інтелектуальною власністю, існують різні категорії прав, котрі вже забезпечуються правовою охороною в центрах документації та архівних службах, що займаються питаннями фольклору. З цією метою державам-членам слід:

а) щодо аспектів інтелектуальної власності:

• звертати увагу відповідних владних структур на важливість діяльності ЮНЕСКО та ВОІС у галузі інтелектуальної власності, водночас визнаючи, що ця діяльність стосується лише одного аспекта охорони фольклору, і – що дуже необхідно – проведення самостійної діяльності, спрямованої на збереження фольклору;

б) щодо інших, пов’язаних з цим прав:

• забезпечити захист носія фольклорної інформації як носія традиції (захист особистого життя та конфіденційності);

• охороняти інтереси збирачів з тим, щоб зібрані матеріали зберігалися у належному стані й за певною методикою;

• вживати необхідних заходів щодо захисту зібраних матеріалів від навмисного неправомірного чи іншого протиправного використання;

• визнавати, що архівні служби є відповідальними за використання зібраних матеріалів.

Ж. Міжнародна співпраця

З урахуванням необхідності розвитку співпраці та культурних обмінів – зокрема, на основі спільного використання людських та матеріальних ресурсів для реалізації програм розвитку фольклору, спрямованих на активізацію останнього, – та дослідницьких робіт, здійснюваних фахівцями однієї держави-члена у іншій державі-членові, державам-членам слід:

а) співпрацювати з міжнародними та регіональними асоціаціями, інститутами й організаціями, що займаються питаннями фольклору;

б) співпрацювати в галузі вивчення, розповсюдження та охорони фольклору, зокрема шляхом:

• обміну різного роду інформацією та публікаціями науково-технічного характеру;

• підготовки фахівців, надання стипендій для поїздок та напралення наукового й технічного персоналу та матеріалів;

• сприяння наданню двосторонніх та багатосторонніх проектів у галузі документації з сучасного фольклору;

• організації зустрічей між фахівцями, учбових курсів та робочих груп за визначеними темами, особливо з класифікації та індексації даних про фольклор та його вияви, а також про сучасні методи та техніку дослідження;

в) тісно співпрацювати з метою забезпечення у міжнародному плані для різних зацікавлених сторін (спілки або фізичні чи юридичні особи) права користування майновими та немайновими чи так званими “суміжними” правами, що випливають з досліджень, творчості, композиції, виконання, запису або розповсюдження фольклору;

г) гарантувати державам-членам, на території яких проводилися дослідницькі роботи, право отримувати від відповідних держав-членів копії усіх документів, записів, відеофільмів, фільмів та інших матеріалів;

д) утримуватися від будь-яких дій, що можуть викликати руйнування фольклорних матеріалів, зниження їх вартості чи створення перешкод для їх розповсюдження та використання, незалежно від того, чи знаходяться ці матеріали у країні їх походження чи на території інших держав;

е) вжити необхідних заходів щодо збереження фольклору від загрози з боку людини чи природних сил, у тому числі від загрози, що виникає внаслідок зміни чи інших порушень суспільного порядку.

Завантажити документ можна з etnoua.info

Share Button

Один відгук

  1. Наталя

    Дякую, що нагадали про Рекомендації ООН! Обов”язково додам до своїх паперів! Ми – прості люди і без рекомендацій робимо свою справу, як можемо. А от у держави хронічно “немає коштів”, бо або Євро 2012, або вибори , або криза… Культура, на жаль, на останньому місці! :(((

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Ви писали писанки цього року?

Результати