Мальований світ Поліни Райко

20 червня 2013 о 01:26 | Відбулося

“Я щаслива тоді, коли малюю”, – казала Поліна Райко, мешканка міста Цюрупинськ, що за 4 кілометри на південний схід від Херсону. У свої 70 років вона йшла у плавні річки за городом і там спілкувалася з птахами. В очереті серед співу птахів знаходила душевний спокій і розраду. Поступово атмосферу плавнів переносила й у свою хату, де за допомогою емалевих фарб творила на стінах свій світ, пропущений через душу та цнотливу уяву.

“Вона уходила в плавні і там собі з птічками спілкувалася. Вона казала, що їй інтірєсно було з ними. Вони собі співають, а вона з ними говорить. То нєкотори люди думали, шо бабушка того, але це неправда, вона була все врємя при своєму умі, – згадує Алла Володимирівна, колишня сусідка Поліни Райко через чотири хати. При житті художниці вона заговорювала зі старенькою, а та їй показувала свої роботи. – Я не письменник і не малювала ніколи, то думала: бабушка, краще купила б собі шось вкусне поїсти, а ти оце гроші на краски викидаєш. А вона було каже: а мені це всьо, це моє життя”.

Полотнами для сільської художниці слугували стіни, стелі і двері 6-тикімнатної хати, хвіртки, паркани і гаражні ворота. Найбільше любила Поліна Райко малювати птахів – різних форм, кольорів та видів. На стінах особливо запримітно домашніх качок, гусей та ластівок; також є півники, сови й дятли.

Поліна Райко

На фоні “леопардів”, яких всі, окрім самої художниці, називали котами чи совами.

Поліна Райко

Поліна Райко

Білий клаптик стіни був заставлений меблями, тому художниця туди не дібралася

Білий клаптик стіни був заставлений меблями, тому художниця з фарбами туди не дібралася.

Розписана стеля

Розписана стеля

Літня кухня

Літня кухня

У цих птахах кожен побачить свою пташку. Для мене це удоди :-)

Дятли?!?

Вхід у хату

Вхід у хату

Над порогом хати прикріплене ластівоче гніздо. Яке покоління там живе, невідомо. Але цілком можливо, що свого часу Поліна Райко саме з мешканців цього гнізда черпала ідеї для своїх мальованих героїв.

Над порогом хати прикріплене ластівоче гніздо. Яке покоління там живе, невідомо. Але цілком можливо, що свого часу Поліна Райко саме з мешканців цього гнізда черпала ідеї для своїх мальованих героїв.

Ластівка

Поліна Райко

По формі хвостика нагадує ластівку

Деякі картини Райко змальовувала також зі сну, що напереродні був їй наснився, а бувало що й цікаві для себе образи знаходила на етикетках від пляшок напоїв, на обгортках цукерок, листівках, конвертах. Зокрема, у сні побачила так звану “статую свободи” у вигляді військової медсестри й зранку намалювала її на одній зі стін. Кажуть, в часи війни Поліна Райко працювала саме такою військовою медсестрою.

На стіні "статуя свободи", що приснилася Поліні Райко

На стіні “статуя свободи”, що приснилася Поліні Райко. Справа – наглядачка хати, а ліворуч емалеві фарби, якими художниця розписувала стіни. Зазвичай, тими фарбами покривають підлоги, огорожі, двері

Є й інші зафіксовані фарбами біографічні сюжети. Чоловіка-п’яницю художниця посадила у човен, в руки вклала кобзу чи якийсь інший струнний інструмент, а поруч понастановляла пляшок з різними алкогольними напоями, “щоб вже напився”.

Зображення чоловіка

Зображення чоловіка з музичним інструментом та пляшками

Також на стінах увіковічнила і трьох своїх сестер. Зобразила їх з крилами, сидячи на місяцях-молодиках. І кожній подарувала по букету квітів.

Сестри

Сестри, а праворуч – сама художниця

Петро Гончар фотографує стіни для майбутнього виставкового проекту

Директор музею Петро Гончар фотографує стіни для майбутнього виставкового проекту

Поряд з дівчинкою і хлопчиком намалювала ангела-охоронця. Як не на Землі, то хоч на тому світі Поліна Райко прагнула вберегти своїх дітей. Трагічні долі випали двом дітям художниці. Доросла донька загинули в автокатастрофі, а неблагополучний син відсиджував терміни за ґратами.

“Вона сподівалася, що ці розписи, сюжети – миролюбні, добрі, наповнені любов’ю – змінять сина. А син в цей час сидів в тюрмі. Коли померла донька, а через якийсь час і чоловік, у неї нікого не залишилося, хата спорожніла. Тоді відбувся якийсь внутрішній перелом, якась зміна, бо бажання малювати з’явилося, коли в хаті нікого не лишилося, коли вона з хатою лишилася сам на сам. Недаремно тут з’являються образи людей, тварин – це зображення, з якими можна було спілкуватися, – розмірковує Сергій Дяченко, співавтор каталогу робіт Поліни Райко “Дорога до раю”, працівник Херсонського обласного краєзнавчого музею. – Малювання для неї стало відпочинком для душі від мук, переживань за те, що із сім’єю відбулося. Малюванням вона очищувала душу, очищувалася від переживань. Вона сама казала, що я співаю, щоб не плакати”.

За переказами пана Сергія, який тісно спілкувався з Поліною Райко в останні роки її життя, художниця зазвичай малювала вночі. Вкручувала лампу, закривала ставні у всіх вікнах, щоб з вулиці невидно було, і починала творити. Малювала і співала пісні, часом плакала, бо ці сюжети пов’язані з подробицями її життя.

Поліна Райко

Поліна Райко

Однак за іронією долі, після повернення з тюрми син не зрозумів материної творчості й подумав, що та збожеволіла. Перебуваючи одного разу в запої, син кинувся на матір з ножем, нанісши кілька глибоких поранень. І невдовзі через зловживання алкоголем пішов з життя.

Втративши рідних, Поліна Райко рятується одним лише мистецтвом. Воно її живить і стимулює жити далі.

Поліна Райко

Двоє онуків бабусі, що лишилися від доньки, видно, не дуже спілкувалися з бабусею. Й після її відходу розписану хату не вагаючись продали.

“Для мене був такий шок, коли вже після її смерті, ми заходимо в хату і бачимо останню роботу, яку вона намалювала. Вся хата вже розписана, немає живого місця, і останнє місце було – це зворотній бік дзеркала, де вона намалювала свій портрет”, – згадує Сергій Дяченко.

Хата Райко без Райко

Хату Райко придбало подружжя шанувальників мистецтва з Канади. Можна говорити, що завдяки їм ця хата й досі стоїть. Інакше би сусід вже давно зрівняв будівлю з землею і на цьому місці звів просторий гараж. За проханням американського подружжя, хату доглядають місцеві жіночки. Одна з них живе у літній кухні, теж свого часу розписаній Райко. На городі садять картоплю, петрушку, квіти. В невеликому садку рясно родять вишні, шовковиці, малина.

Вишні

Город

Город

Пес залишився від передньої наглядачки хати, яка кілька років тому померла.

Пес залишився від передньої наглядачки хати, яка кілька років тому померла.

Що далі робити із хатою і як вберегти унікальні розписи, що через плин часу почали руйнуватися – стіни тріскатися, а фарба лущитися? Зараз над цим думають канадське подружжя, українські науковці та музейники. Місцева ж влада унікальною пам’яткою не надто переймається. Був навіть створений благодійний фонд імені Райко, що збирав кошти на популяризацію її творчості. Але й до цього вже було видано кілька фільмів, в тому числі і за участю самої Поліни Райко, та якісний каталог її робіт. Однак питання збереження оригінальних розписів хати лишається відкритим.

Розписи почали руйнуватися

Розписи почали руйнуватися

Допомогти вирішити це питання зголосився Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” і заявив про готовність взяти під свою опіку хату Райко. З метою вивчення цього питання музейники в середині червня цього року навіть організували експедицію на Херсонщину до хати Поліни Райко. Там поспілкувалися з місцевими мешканцями, наглядачами хати та художниками і дійшли висновку, що лише за фахового наукового підходу можна зберегти унікальні розписи.

Петро Гончар, генеральний директор Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”:

“Були варіанти: планувалось перевести хату в місто, розібрати цю будівлю і виставити стіни з роботами як виставкові об’єкти. А не повністю відтворювати хату. А інші кажуть, що це буде бутафорія, бо воно тільки як хата сприймається. Як на мене, воно може бути і так і так. Тому що там кожен шматочок виріжте і це вже всесвіт.

Райко малювала хату, в якій жила, це її світ. Тому може краще хай хата була би в нас на балансі. Ми б виділили кілька штатних одиниць із місцевих людей, яким би платили зарплату і так вони б доглядали. Ну і звичайно долучили реставраторів, які б змогли законсервувати те, що лишилося. Тобто зберегти його можна лише на професійному науковому рівні”.

Поки це питання обговорюється, у Музеї Івана Гончара на жовтень цього року вже готують великий виставковий проект на основі розписів Поліни Райко. Приурочать подію до 20-ліття заснування музею.

Поліна Райко

Поліна Райко

Поліна Райко

Стиль малювання Райко

Попри те, що минуло майже 10 років від смерті художниці, її ім’я і досі не пошановане на належному рівні. В самому Цюрупинську пересічним мешканцям та й навіть недалеким сусідам ім’я Райко ні про що не говорить. Хоч і було знято два фільми, написано кілька статтей та проведено з десяток екскурсій, про унікальне мистецьке явище Поліни Райко не говорять в колах мистецтвознавців. А таки варто було б! Бо художники наївного народного малярства, які за усіма канонами “не вміють малювати”, насправді творять те мистецтво, що зачіпає, не лишає байдужим, надихає й енергетично підживлює, або й навіть є містком до чогось дуже глибокого і високого.

В’ячеслав Машницький, заступник голови Херсонської обласної спілки художників:
“Вона нам, місцевим художникам, багато в чому допомогла, а саме своїм відношенням до мистецтва. Як воно в неї увішло чи вона в нього, не зрозуміло, але це рідко зустрічається. Ми всі грамотні, освідчені, у багатьох батьки художники, але ми й досі шукаємо підтвердження тому, що йдемо правильним шляхом, а Райко не думала, просто тим шляхом впевнено йшла…”.

Сергій Дяченко, співавтор каталогу робіт Поліни Райко “Дорога до раю”, працівник Херсонського обласного краєзнавчого музею:
“Є речі, які не зачіпають, хоча й грамотно правильно зроблені, а є речі, які зачіпають, пронизують наскрізь. Щирість, передача емоцій, воно зачіпає. Але от одного місцевого художника творчість Райко не зачепила, каже, не розумію, що ви тут знаходите, це звичайні дитячі малюнки. І так може кожен. Але ж я розумію, що так може не кожен. Важко це пояснити. Тут і набір кольорів і сміливість мазку, композиції, і самі образи. Тут багато що вражає, зокрема і те, що розписами покритий весь хатній простір”.

Поліна Райко

Петро Гончар, генеральний директор НЦНК “Музей Івана Гончара”:
“Небо через людину йде, там немає посередника розуму. Бо розум має найкоротший час розвитку в історії цивілізації. І
він нам заважає бути безпосередньо із гармонією світу. А в цих людей їхня антена буквально замикає на цю гармонію і через руку чи голос видає нам шедеври.

Коли я зайшов в хату Райко, то було таке відчуття, наче я там вже був. Для мене це образотворчий рай. Я не знаю, як назвати її творчість – пропущене через себе уявлення про цей світ. Ці форми, ця безпосередність, ці образи, це невміння малювати. І оцим невмінням малювати Райко переконує нас, що світ ірреальний. Ми звикли точно копіювати оточення світу, а Райко переконала, що світ не такий. Вона вірить тому, що малювала. Символами і знаками вона доводить, що світ не такий, за тим стоїть набагато більше, і він виражений у грі форм, кольору, фактури, лінії, оце багатство, яке вона робила не аналізуючи і не знаючи, як це робить. Гармонія нашого світу просто виходила через її руку. Воно не піддається буквальному аналізу. Я дивлюся і переживаю цю гармонію, красу світу, дякуючи їй”.

Поліна Райко

Поліна Райко. Фото з каталогу робіт художниці "Дорога до раю", виданого 2005 року.

Поліна Райко. Фото з каталогу робіт художниці “Дорога до раю”, виданого 2005 року.

Короткі біографічні дані художниці (з каталогу робіт Поліни Райко “Дорога до раю”)

Райко Пелагея Андріївна (дівоче прізвище Солдатова) народилася в Цюрупинську, за паспортом – 15 травня 1928 року, а насправді – у квітні.
У 22 роки одружилася з Миколою Олексійовичем Райко.
Сім’я існувала головним чином за рахунок власного городу, зрідка підробляючи на сезонних роботах у колгоспі або по найму.
1951 – народилася донька Олена.
1953 – народився син Сергій.
1954 – на новій ділянці біля річки сім’я побудувала будинок.
1994 – в автокатастрофі загинула улюблена донька Олена, залишивши своєму чоловіку двох синів – онуків Поліни Андріївни.
1995 – помер чоловік Микола Олексійович.
1997 – син Сергій потрапив до виправної колонії.
1998 – на стінах будинку з’явилися перші композиції.
2000 – син Сергій повернуся з тюрми.
2002 – син помер від цирозу печінки.
15 січня 2004 – Поліни Райко не стало.
2005 – випустили каталог робіт Поліни Райко “Дорога до Раю”.
2006 – вийшов документальний фільм “Рай” про унікальну художницю-примітивістку самоучку Поліну Райко.

Фільм

Світлини

Катерина Качур, Володимир Хоменко (відео), НЦНК “Музей Івана Гончара”

Share Button

6 відгуків

  1. Юрій

    А в якому стані цей музей зараз?

  2. Тетяна Горбенко

    Неймовірно красивий наївний материнський український розпис Поліни Райко!
    В цьому райському материнському садочку унікального самородка душа Матері розцвітала, зцілювалась від болю….
    Це ж душа нашої сьогоднішньої мами України!
    ВЕЛИКА ВДЯЧНІСТЬ, Вам, МАМИ, від дітей своїх розумних за Українську Красу!
    Низький уклін всім Гончарівцям за Добро!
    Сердечні вітання зі світлим сонячним Різдвом Христовим талановитий наш Український наРОДе!

  3. Ірина

    Надзвичайний дім! В цих розписах – душа Поліни Райко. Вражає сміливість, впевненість, з якою вона відтворювала образи найглибших закутків свого внутрішнього світу. Малювала як дихала.

  4. Євгенія

    Треба, щоб в Херсоні навчилися заробляти грошу у відділі культури. Це їхній нерозкручений золотий запас. Зберегти цю хату такою як вона є. Унікальне явище – цим ми і цікаві у світі один другому.

  5. Наталка Бондар

    Роботи Поліни Райко вражають і торкаються душі. Чи є можливість побачити їх у Цюрупинську? Ми би задля цього туди поїхали…

  6. Василенко Марина

    Доброго дня.
    Цікаві думки-малюнки художниці. Є власне почуття Світу і бачення власного життя. І як на мене, це сповідь. Малюнками росповідала все, що турбувало її, чим хворіла, про що мріяла.
    Чесно кажучі, не уявляю як працювати такими фарбами у закритому приміщені, та ще й переживши таке…
    Але і жити в цій хаті не раджу. Це все одно, що жити у тілі чужої людини.
    Дякую за розуміння.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Чи співають/ли ваші бабусі/дідусі?

Результати