Естонське свято пісні й танцю: 150-літня традиція «співочої нації»

Побачити і почути, як танцюють і співають водночас понад 10-20 тисяч людей у своїх національних костюмах – таке можливо раз на п’ять років в Естонії. На початку липня в цій балтійській країні тривало масштабне святкування 150-ї річниці від проведення першого Естонського свята пісні та ХХ Свята танцю, яке у свою чергу має власну 85-літню історію. Традиція проведення цих свят у 2003 році включена у список шедеврів нематеріальної культурної спадщини людства (ЮНЕСКО). Працівники Музею Івана Гончара не могли оминути увагою таке дійство і поїхали вивчати іноземний досвід.

Історія

Свято пісні

Колективне виконання пісень і музики є надзвичайно дієвим інструментом для стимулювання і пробудження національного духу – вважав естонський поет, журналіст та лідер національного руху в Естонії ХІХ століття Йохан Яннсен (Johann Jannsen) (1819-1890). Разом з донькою, поетесою Лідією Койдулою (Lydia Koidula) у 1865 році вони заснували співочу спілку “Ванемуйне”, а через кілька років ініціювали загальноестонські співочі свята.

Перше Свято пісні відбулося 1869 року в місті Тарту. В той час участь у святкуванні могли брати лише чоловічі хори (жінки тільки розпочинали боротьбу за своє право) і духові оркестри. Відтак півсотні чоловічих хорів та оркестрів з усієї Естонії загальною кількістю понад 800 учасників впродовж трьох днів на різних локаціях міста дали духовні і світські концерти, розпочавши таким чином традицію естонських співочих свят.

XXVII Свято пісні в Естонії, м.Таллінн 2019

На завершальному концерті зібралося понад 100 тисяч людей

Йохан Яннсен та його донька Лідія Койдула не тільки організаційно розпочали співочий рух в Естонії, а й стали духовними провідниками усіх майбутніх пісенних свят. Пісня на слова Й.Яннсена “Mu isamaa, mu õnn ja rõõm” (укр. “Моя батьківщина, моє щастя та радість”), виконана на першому Святі пісні у 1869 році, стала зрештою національним гімном Естонії, а Л.Койдула стала автором двох естонських пісень «Sindsurmani» і «Muisamaaonminuarm», які досі входять в репертуар пісенних свят.

Перші півстоліття святА організовувалися нерегулярно, пісні виконувалися не лише естонською, а й мовою пануючих держав. А вже з 1923-го Співоче свято в Естонії проводиться щоп’ять років. Хоча іноді свята й приурочувалися до знаменних дат колишнього СРСР, головне, що вони збирали разом десятки і сотні тисяч естонців для пошанування власної культури. Єдиний випадок, коли свято скасували, – у 1943 році через Другу світову війну.

Наприкінці XIX – впродовж ХХ століть пісенне свято відіграло вирішальну роль у становленні естонської нації та її боротьбі за незалежність. Свого часу Йохан Яннсен був правий – через трішки більше як століття, в тому числі завдяки систематичності проведення співочих свят, національний дух через пісню таки пробудився. Відновлення незалежності Естонії розпочалося з мирних акцій протесту 1988 року, які отримали назву “Співоча революція”: учасники багатолюдних зібрань не виголошували політичних промов, а вдень і вночі співали давні народні пісні. В якісь моменти кількість учасників сягала кілька сотень тисяч людей. А вже за кілька років Естонія здобуває незалежність.

Вважається, що естонці володіють однією з найбільших у світі збірок народних пісень, що налічує понад 130 000 фольклорних творів.

Свято танцю

Традиція організовувати вседержавні танцювальні свята з’явилася в Естонії 1934 року. До цього танці влаштовували на маленьких хуторських та сімейних подіях та святах. Естонські танці побудовані на давніх ритуальних рухах предків естонців язичників. Кожен рух в танці має особливе значення, розповідає художній керівник ансамблю народного танцю “Куліус” Талліннського технічного університету Маріна Кузнєцова. Вона зі своїм колективом також бере участь у Святі танцю.

Маріна Кузнєцова, художній керівник ансамблю народного танцю “Куліус” Талліннського технічного університету

– Це не шаманство і не чаклування, і не молитва – у язичників треба подивитися, можливо, це є у їхній термінології. Тобто певними рухами ми просимо (і нам здається, що це діє) у землі плодючості, у неба дощу, у дерев сили… Ритуальні рухи в естонців були дуже поширені, вони це робили у певні дні сонцестояння та пори року… Тут на святі, наприклад, жінки танцювальними рухами випрошують своїй землі сонця, тепла, плодючості, спокою… У чоловіків натомість є магічний танець, щоб викликати дощ, а потім знову ж таки виходять жінки і сіють добро, зерно, любов, красу. Є такі фольклорні танці, рухи яких народилися завдяки тому, що хтось якось по-особливому йшов в корчму чи хиткими кроками з корчми, на поле чи з поля з радістю, що урожай вродив. Звичайно, потім прийшли віяння і вплив іноземних танців з Європи, скажімо, польок чи галопів, але є багато рухів в естонських танцях, що точно народилися із життя.

Маріна Кузнєцова розповідає, що наприкінці 19-го – початку 20-го століття в Естонії з’явилися ентузіасти-етнографи, які їхали в села і збирали фольклор, зокрема по народних танцях.

– Є два стовпи естонського народного танцю – це Анна Раудкаст (Anna Raudkats) та Улло Тоомі (Ullo Toomi). Якось Анні прийшла думка піти в села і зафіксувати, як на святах танцюють, як рухаються в танці в тому чи іншому регіоні. Вона щось замальовувала, щось записувала, фотоапарату тоді ж не було. Улло Тоомі теж щось дозбирав, і що головне: всю зібрану Анною і свою інформацію він систематизував по регіонах. А трохи згодом у нього виникла думка, що ці всі різновиди танців треба зібрати в одне велике свято. Так і стали організовувати свята танців.

Свято танцю і пісні має свій музей, який розповідає історію розвитку цього культурного феномену. На території фестивалю була розміщена частина його експозиції.

На початку минулого століття метод організації свят танцю був такий: Улло Тоомі як керівник вибирав собі помічників, які по регіонах мали навчити людей певних танців до певного часу. От вони їхали, навчали, ті приїжджали сюди і за день-два-три проводили спільні репетиції: ви рухаєтеся туди, ви туди, щоб на полі виходили певні малюнки, бо так цікавіше. А потім це все розвивалося і свята проходили кожні 5 років. Раніше танці були більш народні, сьогодні опрацьовані сучасними хореографами, – розповідає Марина Кузнєцова.

Зараз керівники гуртків, які хочуть брати участь у святі танцю, приїжджають в місто, де їх навчають; потім вони їдуть додому навчати своїх учнів: дітей чи дорослих. Через півроку чи якийсь час організатори дають другий-третій танець, залежно від програми майбутнього свята. Всі охочі гуртки вчать ці танці, а опісля йдуть перегляди/конкурси на те, хто потрапить, а хто ні… Перший перегляд такий, що керівник дає зворотній зв’язок, кому що потрібно допрацювати. А другий відбір – це вже виставляння балів, по яких вибирають колективи на майбутнє свято танцю.

Вперше потрапити в якості учасників на Свято танцю цього року вдалося родині Удо, Єлєни та Елєн з міста Кохтла-Ярве північно-східного регіону Естонії – Іда Вірумаа. Їхня донька Елєн вже чотири роки ходить на заняття з народних танців. В естонських школах з перших класів прививають любов до народних традицій – перші три роки уроки з народних танців та співів є обов’язковими заняттями, а далі як факультатив за бажанням. За концепцією цьогорічного Свята танцю, участь у фестивалі могли взяти сімейні колективи: батьки з дітьми. Керівниця танцювального гуртка у школі Елєн підтримала ініціативу і запросила батьків на заняття. Подружжя Удо та Єлєна охоче приєдналися до доньки, тепер раз в тиждень разом з іншими сім’ями ходять на курси танців. Їхня керівник подала заявку на участь у Святі танцю і їхній колектив пройшов відбір.

Удо, Елєн та Єлєна з міста Кохтла-Ярве північно-східного регіону Естонії – Іда Вірумаа. Учасники танцювального сімейного колективу «Ярве»

Дорослі в нашому колективі не професійні танцюристи, хоча мій чоловік в дитинстві танцював, був у складі дитячої танцювальної групи, – розповідає Єлєна, учасниця сімейного колективу «Ярве». Три пари з нашого колективу, в тому числі й ми, багатодітні сім’ї, і поєднувати сім’ю, роботу, танці – не так просто, але, як бачите, ми справилися і приїхали на фестиваль. Подобається, що батьки і діти танцюють разом, ми як сім’я гарно проводимо час. До фестивалю наш колектив підготував один танець. Хоча не дуже сподівалися потрапити, бо ж тільки почали займатися та й конкурс був дуже великим: з цим танцем подали заявки понад 90 колективів, а вибрали лише 60. Навіть не знаю, як нам вдалося, але ми справді старалися. Якщо мій чоловік з естонської сім’ї і з народними танцями знайомий з дитинства, то я росіянка і естонських танців до цього ніколи не танцювала. Для мене побувати на цьому фестивалі та ще й в якості учасника – велика честь.

Єлєна з Удо розповідають, що за півроку вони вже встигли взяти участь з танцями у міських та регіональних святах та інших фестивалях. Місцева влада такі свята підтримує, вони добре висвітлюються у місцевих ЗМІ.

Трав’яне поле талліннського футбольного стадіону може вмістити водночас 60 колективів, кожен з яких налічує 16 осіб. Тобто в одному танцювальному номері може бути задіяно до тисячі людей. А на заключний танець на поле виходять понад 700 колективів, що разом складає понад 11 тисяч учасників.

Свято у наш час

Сьогодні організацією Свята пісні й танцю займається спеціальний відділ при Міністерстві культури та ще низка профільних фундацій та спілок. Підготовка до кожного святкування триває не менше двох з половиною років і задіює людей по всій країні та діаспору за кордоном. Цього року свято тривало чотири дні, з 4 по 7 липня: два дні на стадіоні «Калев» вирувало Свято танцю і кілька днів гриміли на Талліннському співочому полі концерти Свята пісні. Як вже було сказано, щоб стати учасником фестивалю, необхідно вивчити естонські пісні та народні танці, що складатимуть програму майбутнього фестивалю, і пройти відбір. За тими ж умовами, можуть брати участь і закордонні іноземні колективи та естонська діаспора.

Естонці, що мешкають в Україні, спеціально приїхали в Таллінн на урочисту ходу Свята пісні й танцю

Важливе значення надається дрес-коду учасників – це має бути національний костюм або його легка стилізація, але обов’язково свого регіону. Більшість танцювальних та співочих колективів шиють костюми на замовлення або ж беруть напрокат, наприклад, в місцевих будинках культури. А працівники Естонського національного музею слідкують на фестивалі за тим, аби учасники були правильно одягнені згідно традицій свого регіону. Для цього музейники мають свої фестивальні локації, де консультують учасників з приводу костюмів, допомагають правильно їх одягати і за потреби лагодять дрібні пошкодження, розповідає Діана Лоот, працівник навчально-освітнього центру Естонського національного музею, що в місті Тарту.

Діана Лоот, працівник навчально-освітнього центру Естонського національного музею

– Наш музей вже 110 років займається не тільки збиранням національних костюмів (ми маємо величезні фонди) – у нас працюють фахівці, які консультують і самі виготовляють національні костюми, також ми навчаємо цього інших. Тому на фестивалі ми підтримуємо учасників не тільки морально, а й справами. Тут ми працюємо з народними костюмами, наприклад, якщо в учасників виникли запитання по уточненню деталей національного одягу або ж треба щось підшити. Наприклад, сьогодні приходив чоловік, на кафтані якого відірвався гудзик, буває у жінок розпускається поділ спідниці або можна трішки підігнати під свій розмір головний убір. Також працівники нашого музею та майстри проводять тут майстер-класи з народної творчості: плетіння поясів, виготовлення намист, створення дерев’яних свистунців, тощо.

Майстер-класи зі створення намист

Майстер-класи по солом’яній іграшці

Майстер-класи з ткання поясів

Відвідувачі Свята пісні подружжя Індрек і Хелі пошили собі костюми самостійно

Відшиті костюми танцювальних колективів

Сцена Талліннського співочого поля зі зворотнього боку

Окрім танців і співів, Естонія уважно ставиться і до розвитку музично-інструментальної культури. В рамках ювілейних ХХVII Свята пісні і ХХ Свята танцю на талліннській площі Вабадузе (укр. Свободи) також відбулося найбільше за всю історію Естонії Свято народної музики, в якому виступили 800 музикантів з 74 колективів. Вони виконали понад 30 традиційних композицій та аранжувань, які були зроблені саме для цього концерту. Колективи від кількох десятків до сотні учасників грали в унісон на найпопулярніших в Естонії музичних інструментах: скрипки, гармоні, каннелі, волинки, акордеони та щипкові струнні інструменти. Глядачі підхоплювали ритми й попарно танцювали попід сценою.

Концерт народної музики не припинявся навіть у зливу: організатори наперед попереджали відвідувачів про мінливість погоди і рекомендували брати з собою дощовики та відповідний одяг.

За півгодини знову було сонячно.

Площа Вабадузе (Свободи) в Таллінні

За прямою трансляцією Свята пісні й танцю можна було спостерігати у багатьох містах Естонії на спеціально встановлених екранах. На фото площа Вабадузе в Таллінні

Головному концерту Свята пісні також передувала шести годинна п’яти кілометрова хода з центру міста до Співочого поля 47 тисяч учасників свята. Групи танцювальних та співочих колективів розтяглися широкими вулицями міста між густими рядами його мешканців, що вишикувалися зусібіч, аби привітати одне одного з національним святом.

Волошки є національною квіткою Естонії

Представниці північно-східного естонського міста Нарва. 88% населення Нарви складають росіяни. Прапор міста має жовто-блакитний колір

Багато глядачів урочистої ходи також були вбрані у свої національні костюми

Ластівка є національним птахом Естонії

Заключний 7-ми годинний концерт чотири денної пісенно-танцювальної події зібрав на Співочому полі у Таллінні понад 100 тисяч естонців, серед яких 22 тисячі співаків хорових колективів. Всі присутні разом виконували як народні пісні, зокрема написані 150 років тому, так і пісні сучасних композиторів. Тексти пісень роздавалися відвідувачам у вигляді брошур і транслювалися титрами на встановленні у глядацьких рядах екрани. За даними організаторів, в цьому концерті понад 7 тисяч дошкільнят взяли участь вперше. Цей крок як гарантія передачі традиції проведення співочих свят наступним поколінням.

Неймовірних масштабів красиве дійство – Свято пісні і танцю – вже півтори сотні років транслює естонській нації важливі цінності – збереження своєї культури і традицій, а також любов до своєї батьківщини.

Дивіться загальні відео репортажі про естонське Свято

Свято танцю

Свято народної музики та пісні 

Катерина Качур (текст, фото, відео), Володимир Хоменко (відео), Сергій Чумаченко (фото), НЦНК «Музей Івана Гончара»

Share Button

3 відгуків

  1. Галина

    Дякую за таку цікаву і корисну інформацію про Свято пісні і танцю в Таллінні. Естонці- молодці! Думаю, що українцям потрібно в цьому взяти з них приклад. Це також буде сприяти відродженню українських народних пісень та танців, піднімати національний дух.
    Дякую за відео та світлини.

  2. Ene

    Well done! Thank all you for coming to this great festival.

  3. Юлія

    Це щось неймовірне! Дякую за чудову розповідь! Захоплююсь естонським народом!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Які музеї ви в першу чергу відвідуєте за кордоном?

Результати