14 жовтня – свято Покрови

14 жовтня православна церква відзначає свято Покрови Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії. Пов’язано воно із легендою про чудесне заступництво Божої Матері за жителів Константинополя, на яких у 910 році напали сарацини. Переказують, що під час богослужіння святий Андрій Юродивий побачив як Цариця Небесна зняла зі своєї голови покривало – омофор, розкинула його над тими, хто щиросердно молився у Влахернській церкві, й вороги відступили.

В Київській Русі свято Покрови почали відзначати приблизно з 1165 року. І хоча Покрова не відноситься до двунадесятих свят (12-ти найважливіших свят Православʼя), в українському традиційному календарі вважається великим „годовим” святом, повʼязаним із культом Пресвятої Богородиці.

“Покрова Богородиці зі сценою зцілення розслаблених”. ІІ пол. ХІХ ст. Дніпропетровська обл., м.Новомосковськ. Дерево, олія

“Покрова Богородиці зі сценою зцілення розслаблених”. ІІ пол. ХІХ ст. Дніпропетровська обл., м.Новомосковськ. Дерево, олія

У народному культі Богоматері зберігається чимало рис давньої Великої Богині – покровительки всього живого на землі. Згідно з уявленнями нашого народу, Покрова – заступниця всіх грішних людей, захисниця від усіх нещасних випадків. Ще всередині ХХ століття на Лубенщині вірили, що „вона покрива у напасті всіх, що моляться їй. Покрива вона омофором: це повивач, який залишився у неї від Ісуса Христа”. У Покрови також просили здоров’я, щоб без хвороб перезимувати й дочекатися весни.

Свята Покрова – покровителька закоханих, шлюбів і сімʼї. В Україні традиція брати шлюби на Покрову зберігається до нині. Вважається, що такі сімейні пари Матір Божа бере під свій “покров”, а отже в сім’ї буде любов і злагода.

До Покрови дівчата зверталися з молитвою: „Свята Покрова! Покрий земельку листочком, а мою голівоньку віночком!” (Полтавщина). На Черкащині дівчина-перестарок зверталася до Матері Божої із ревносною і емоційною молитвою: „Святая Покрівонька! Покрий мені хусткою голівоньку, мою голівоньку безпричинну та дай же мені, Матір Божа, дружину, хоч сякого-такого мужчину, аби роздобув хліба та дровець і лучину, а то моя руса коса щодень марніє, а до того ж хутко сивіє!”.

У народному календарі українців свято Покрови ділило навпіл рік на теплу й холодну половини, а осінь на ранню й пізню. Вважалося, що саме Покрова символізує перехід із осіннього циклу календарних свят до циклу свят зимових. Народною уявою цей переломний момент у природі наділявся сакральними властивостями і вважалося, що можна передбачити погоду на найближче півріччя.

Це таке кажуть: „Покрова як не покриє землю листом, то покриє снієгом”. Це як на Покрову ще листя держитса, значить, буде тепла зіма. Як уже обпаде, то вже холодна. Дівлятса із якого краю вєтер: як із теплого краю, значить буде тепла зима, з холодного повіє – буде холодна, – розповідає 73-річна Ніна Марченко із села Конотоп Городнянського району Чернігівської області.

Кожний поважний господар вважав справою честі закінчити до цього дня всі роботи на полі. На того, хто не встигав впоратися до свята дивились з осудом: „Хто сіє по Покрові, той не матиме що дати корові”. На Лубенщині жартували: ”Хто до Покрови не вбере, того й курка загребе”. „По Покрові – сівба вдовина та сирітська”. Останнє пояснюється тим, що тільки немічні й одинокі не мали змоги вчасно впоратися з роботою.

Після Покрови, як правило, худобу вже не виганяють на пасовисько, закінчується строк пастухів і найманих робітників. До Покрови поверталися додому з Криму чумаки, про що навіть склали прислівʼя: “Прийшла Покрова – сиди чумаче дома”.

До Покрови господиня мала приготувати хату до зими. „ Покрова – це саме такє буольший празник на усю восень. До Покрови усе треба поробить, до Покрови утеплити треба все, і вікна, і двері, і поліпити припічок й призьбу, і помазати й вибілити все. Колись саме до Покрови загати обкладали навколо хати, щоб не було холодно, бо „як прийде Покрова – зима готова” – розповідає 63-річна Марія Абрамова із містечка Зіньків на Полтавщині. Загатою називається зовнішнє утеплення хати із очерету, соняшничиння або іншого бадилля, яким обставляли хату на зиму. До верхнього вінця хати прибивали тоненькі планки завширшки 50 см, заввишки трохи більше двох метрів, вкопані нижнім кінцем в землю. За таке риштування закладалося солом’яні кулі, околоти, різноманітне висушене бадилля. – Картоплиння зараз спалюють на городі, а тоді його натоптували за ці хворостинки, туди ж закладали усяку огудину й бадилля з буряків. Хати обставляли, щоб тепло було й крейда не обсипалася, – ділиться спогадами Марія Абрамова.

Утеплення рекомендувалося робити саме 14 листопада на Покрову. Вважалося, що тоді тепло зберігатиметься в хаті протягом цілої зими.

Весільне фото на фоні утеплення-загаті, зробленого із кукурудзиння.Борщівський район, Тернопільщина. Фото із архіву Н. Панкової.

Весільне фото на фоні утеплення-загаті, зробленого із кукурудзиння. Борщівський район, Тернопільщина. Фото із архіву Н. Панкової.

Щоб тепло трималося в оселі протягом всієї зими, господині вдавалися також до магічних дій та замовлянь. Так, треба було встати вдосвіта, до схід сонця встигнути розтопити у печі й швиденько закрити заслінку із примовкою: „Покров, натопи хату без дров!” або „Заганяю тепло в хату, щоб нам всім не хорувати!” (Полтавщина). З хати виносили також троїцьку зелень, яка оберігала протягом літа від відьом і усього лихого, а в садку на зиму обв’язували перевеслом плодові дерева (Чернігівське й Житомирське Полісся).

Після Покрови очікували „друге бабине літо” – кілька останніх в цьому році теплих днів. З цього приводу існує жартівливе прислів’я: „ Як були жнива – баба нежива, як прийшла Покрова, то баба жива-здорова”. На Покрову, кінчивши „літню роботу” в полі, приступали жінки до „зимової”, тобто прясти, шити й вишивати.

На Покрову існувала традиція: люди заможні готували обіди, на які запрошували бідних і старців (Галичина). На Звенигородщині від Покрови щосуботи влаштовувати поминальні трапези, замовляли церковні панахиди, роздавали почастунки (яблука, горіхи, печиво) на спомин душі померлих родичів. У тих же селах і містечках, де на Покрову був храм, влаштовували громадські обіди, справляли „меди” й проводили гучні ярмарки, на які з’їжджалася вся округа.

Своєю покровителькою й заступницею вважали Святу Покрову запорізькі козаки. Згідно з народними переказами , заснування й організацію Січі козаки пов’язували із проведінням Богородиці. На її честь на Січі було збудовано Покровську церкву, а над царськими вратами золотом сяяв напис: “Молим, покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбав нас от всякого зла”. ”. Щорічно на Покрову відбувалися на Січі вибори нового отамана. За народними переказами, під час руйнування Січі у 1775 році, козаки, що відходили за Дунай, зайшли до Січової церкви, щоб попрощатися із своєю духовною святинею. Помолившись, забрали вони із собою ікону „Покров Богородиці”, тричі обнесли її навколо церкви й з нею рушили в чужі краї. Легенда свідчить що, під час руйнування Січі ця церква сама ухилилася з рук московських солдат і провалилася під землю „вся як була – з дзвіницею і хрестом, так і пірнула …”.

В давнину шанували Святу Покрову також кобзарі та лірники. І сьогодні братчики Кобзарського цеху, дотримуючись усталених протягом віків традицій, вважають Покрову (нарівні із Трійцею) своїм цеховим святом. Кожного року кобзарюють вони біля Покровської церкви на Подолі, або біля Михайлівського Золотоверхого монастиря. Відомий кобзар і знавець української традиційної культури Тарас Компаніченко, вважає що саме з Покрови, коли остаточно завершувалися сільськогосподарські роботи, кобзарі починали ходити по селах і хатах. І сьогодні на свято Покрови, як і на Трійцю, відбувається своєрідна кобзарська матура: прослуховування молодих кобзарів і надання їм права на кобзарювання.

– В такий спосіб ми намагаємося зберегти традицію „визвілки”, “одклінщини”, коли завершивши навчання у панотця, молоді кобзарі на судній, або як на неї ще казали ” панотчій”, раді показували рівень володіння кобзарським мистецтвом і отримували дозвіл на самостійне кобзарювання, – розповідає Тарас Компаніченко.

Кобзарювання біля Софії Київської: Тарас Компаніченко й Микола Будник.

Кобзарювання біля Софії Київської: Тарас Компаніченко й Микола Будник

Кобзарювання біля Софії Київської Микола Будник та лірник Ярема-Вадим Шевчук. Фото із архіву Тараса Компаніченка. 1990-1991 рр.

Кобзарювання біля Софії Київської Микола Будник та лірник Ярема-Вадим Шевчук. Фото із архіву Тараса Компаніченка. 1990-1991 рр.

Традиційно в Україні Покрова сприймається не тільки як велике релігійне свято, але й як свято національне. Особливо пишно його справляють у Києві, де щороку відбувається „Козацьке свято на Подолі” й урочистості, присвячені заснуванню Києво-Могилянської академії, в яких активну участь бере учнівська й студентська молодь.

Олена Чебанюк, НЦНК “Музей Івана Гончара”

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Які музеї ви в першу чергу відвідуєте за кордоном?

Результати