Калита в Музеї Гончара: нове життя традиції

12 грудня 2017 |

12 грудня 2017 року

18:00 – 22:00

Калита а Музеї Гончара: нове життя традиції

Запрошуємо на Калиту до Музею Гончара! Під час вечорниць гості потраплять на живе святкування та стануть його головними творцями (не глядачами!). Простір музею перетвориться на суцільний простір свята. Усі відвідувачі зможуть отримати позитивні емоції, нові вміння та досвід. Кульмінація дійства – обряд “Калита” та традиційні танці.

Протягом вечора:

18:00 – 19:30
Дівчата: прикрашаються, місять/печуть калиту, співають колядки, прядуть, мотають ляльку на заміжжя, вгадують долю, виготовляють янголів, плетуть “павуки” з соломи, витинають різдвяні витинанки
Парубки: збираються на вечорниці, співають колядки, заважають дівчатам, залицяються.

19:30 – 22:00
Обряд “Калита”. Пісні з гуртами Многая літа, Роксоланія.
Запальні танці з гуртом “Баламути”.

Вхід – 100 грн.
Для студентів – 50 грн.

Про традицію

Андріївські вечорниці – найцікавіші та найгучніші гуляння з усього циклу осінньо-зимових традиційних свят. Припадали вони на 12 грудня, на вечір перед святом Андрія. У цю пору ніч перебуває в своїй найбільшій силі. З огляду на такий стан в природі, парубкам дозволялося також безкарно бешкетувати. За традицією, цієї ночі хлопці робили різноманітні дрібні капості дівчатам та тим господарям, які чимось дошкуляли парубочій громаді.

Дівчата ж в цей час займалися таємним обрядом — проводили ворожіння на судженого і на результат майбутнього сімейного життя. Як тільки дівчата cходились до хати, першим ділом пекли балабушки. Це невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка дівчата носили із криниці ротом, та й так, щоб хлопці не подачили. Спечені балабушки викладали у ряд на лаві й впускали собаку. Чию балабушку першу вхопить пес – та перша вийде заміж.

Молодь найбільше чекала обряду «кусання калити». Дівчата (а саме вони мали право пекти калиту) ще з досвіта збиралися в одній із світлиць, йшли по воду до кількох криниць, щоб до сходу сонця замісити тісто. Місила кожна з дівчат – від найстаршої до найменшої. Витинали середину, щоб утворилася дірка. Випікали тісто так, щоб калита навмисне була сухою і важче відкушувалась. Ввечері корж підвязували червоною стрічкою до сволока. А коли вся молодь сходилась, обирали «вартового»  Калитинського та «вершника» Коцюбинського. «Вартовий» мав при собі віхоть, густо вимащений сажею, і охороняв калиту. «Вершник», осідлавши коцюбу чи кочергу, повинен був під’їхати, поговорити з Калитинським і, підскочивши, вкусити коржа, не торкаючись його руками. Якщо Коцюбинський виконував свою роль не посміхаючись, Калитинський його не чіпав. Якщо ж «вершник» не втримався і засміявся, «вартовий» мастив його сажею по обличчю і не дозволяв далі кусати коржа. Потім калиту знімали зі сволока, розламували на шматки і з великим задоволенням з’їдали. Заключною частиною була вечеря.

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати