На Предтечі тулися до печі

6 жовтня

Віддавна осінньо-зимовий сезон був пов’язаний з рукодільництвом. Дні стають коротші за ночі. Тому в сільських оселях чимраз швидше спалахували вікна і господарська праця зосереджувалася в хатньому затишку. На Семена, 14 вересня, чоловіки вносили до хати господарські снасті, наприклад бондарі, шевці, кравці. Дещо пізніше, на день зачаття пророка Івана (Іоанна) Предтечі, котре припадає на 6 жовтня, приходила пора зробити це й жіноцтву.

З цього часу в сільських оселях мали з’явитися прядки, гребені, веретена та інше причандалля. Треба було до початку весни напрясти ниток і виткати полотна. Під цю пору коротка осіння днина скликала господинь на стелища, де вилежувалася льоносоломка, та до ставків і копанок, в яких вимочували конопляні стебла. Потім їх сушили, м’яли на терницях (знаряддя для тіпання, тертя льону, конопель – авт.), тіпали, вичісували й микали (чесати льон або коноплі для прядива – авт.) на мички (пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння – авт.). Довгими вечорами дівчата й молодиці, зібравшись у гурти чи поодинці, пряли нитки за допомогою коновороток або ж веретен. Потім просохлу пряжу змотували в клубки, снували снівниці й навивали кросна.

Оскільки на Івана Предтечу не годилося заготовляти на зиму овочі та фрукти – “бо почорніють”, то жінки збиралися в гурти, котрі так і називали – “засидіти гребеня“. Вони сходилися до однієї з молодиць, несучи з собою гребені, мички, веретена, а хто жив ближче, то і прядки. Не забували прихопити яєць, сала, масла, борошна. Розсівшись на лавах та ослоні, бралися за роботу. Зачинок тривав недовго. Намикавши для годиться мичку і напрявши на веретено кілька кружечків ниток, роботу зупиняли й гуртом бралися готувати обрядову страву. Коли все було готове – сідали за стіл і пускали по колу символічний келишок. Кожна учасниця, що “засиділа гребеня”, виголошувала тост – щоб снасті не ламалися, не спадали шнурки з коноворотки, міцно сукалася нитка і струнко крутилося веретено.

Подібні обрядодії відомі й серед дівочих гуртів. Увечері юнки також збиралися на свої засидини – приносили із собою полотно, лучку і, всівшись довкола посвіту, вишивали. Невдовзі приходили хлопці з музикою, і розпочиналися танці, співи, веселощі. У тих селах, де не встигли розпрощатися “з вулицею”, це був початок осінніх вечорниць. Адже проводити дозвілля просто неба вже не випадало – стужа змушувала гуртуватися в оселях. З цього приводу казали: “На Предтечі тулися до печі”.

Рукодільний процес закінчувався напровесні. Як тільки з’являлося сонце, тепліла в річках вода, виносили полотна до ставків і річок, щоб збити його прачами й вибілити на сонці.

Увесь одяг та домашнє начиння – скатертини, рядюжки, ліжники – виготовляли тільки вручну.

За матеріалами: В.Скуратівський “Святвечір”, 1994, Київ

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати