Вибрані вислови

Оберіть підрозділ:

Вибрані вислови Івана Гончара про своє життя

батьки Гончара

І.Гончар (стоїть праворуч) з батьками та братом

Дитинство

Як молода росяна травичка, як перші метелики, що цілуються з першими весняними квітами, – так згадується мені моє дитинство [1]

Першоджерела

…Колиско моя, Лип’янко! Бачу тебе в яблуневому цвіті, чую голос твій з минулих літ дівочими веснянками і величальними великодними дзвонами. То гукає мене дитинство, кличе вернутись назад через терновища часу…[2]

Моє дитинство було ніби прологом чи увертюрою до всього мого життя: неспокійне, бурхливе, повне тривог, пригод, трагічних випадків, що часом межували з смертю. [3]

Скільки себе пам’ятаю я творив, творив по-дитячому, безпосередньо, як підказувала мені дитяча інтуїція. Ліпив, малював, вирізував з паперу, вирізував з буряків, картоплі. Це було таке безмежне захоплення, що для мене, мабуть, нічого цікавішого не було. В цій дитячій творчості було… сховище моєї дитячої душі від всяких домашніх бід. [4]

Це було в 1919 році. Я пішов учитися в перший клас ще в церковно-приходську школу, яка нагадувала скоріше велику сільську хату під зеленим дахом і стояла неподалік від церкви. В школі на стінах висіли образи, перед якими горіла лампадка, а посередині стіни – великий портрет Тараса Шевченка, у вінку, сплетеному з барвінку і калини. [5]

Становлення

Хто знав Київ 1920-х років, хто хоч раз одкрив душу красі і величі його храмів, яких уже не бачити людям, той, як і я, відчуває в цю мить пекучу досадну хвилю в серці… [6]

Гончар

У селі Лип'янці з другом дитинства Дмитром Мандебурою, 1938 рік

За довгі віки нашого існування на той час в Києві вперше відродилась наша автокефалія, яка разом із офіційною українізацією створювала весну нашому відродженню. <…> Я вже тоді зрозумів, що неможливо собі уявити цілісно і монолітно наше духовне життя без духовних релігійних традицій, які міцно перепліталися між собою, творили одне ціле. <…> І при всякій зміні нашого політичного устрою воно для нас цінне, бо це наша гордість, як і для греків їх міфологічні скульптури чи для Італії храми та мадонни Рафаеля. [7]

…Любив київські базари. І згадувати про них мило серцю: про знаменитий Єврейський, багатющі подільські. Прилавки аж стогнуть під вагою добірних дарів поля, саду, лісу, річки, а поряд – розкладки зі старовинними книгами, альбомами, художніми листівками. А вишивки, а ткацтво, а гончарство! А різьбярство, малярство, бондарство, ковальство, чинбарство! А жива кринична мова селян! І все це не в музейних холодинах – серед білого дня, серед божого світу, в місті Києві… [8]

Творчість

Шевченківська тема в скульптурі мене завжди приваблювала. Я задумав на цю тему створити цілу серію образів Великого Кобзаря.
Наближалась видатна дата від дня народження Тараса, яка мала урочисто відзначатись в майбутньому 1939 р. Мені стало відомо, що цій даті буде приурочена ювілейна художня виставка. Отже, я вже осінню 1938 року виношую образ в скульптурі малого Тараса в науці у дячка, яка потім вилилася в образ Тараса-водоноші. [9]

Позиція

Як неймовірно тяжко жити на світі, коли нищиться і зневажається скрізь все різне, миле моєму серцю, все, чим я живу і чим жили віковічно мої предки та за нього віковічно боролися. [10]

Прийду я з міста в свою рідну хату-музей – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, об’їдають його, зневажають його, лицемірять і обпльовують його.
А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі”. [11]

За останнє десятиріччя я, натхнений творчістю свого народу, зробив, мабуть, більше, ніж за все своє попереднє творче життя. Я по суті виріс наново як митець, і в скульптурі, і в живопису, створивши сотні картин, скульптур, малюнків, які вважаю своїм найціннішим мистецьким здобутком. [12]

Не дивлячись ні на які попередження, моя муза мені підказувала: не звертай уваги ні на що і твори. Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів. <…>
…Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться. [13]

Джерела*:

1.    Нотатки на клаптику паперу, вкладеному в блокнот 1950-х рр.
2.    З минулих літ. В родинній колисці. – Ч. 2. – Машинопис. – С. 9
3.    Спогади про мої дитячі та юнацькі роки (1911–1936). – КН–12972. – Рукопис. – С. 1/1.
4.    Там само. – С. 1/17.
5.    Там само. – С. 1/27.
6.    З минулих літ. – Ч.3. – Машинопис. – С. 3
7.    Спогади про мої дитячі та юнацькі роки (1911–1936). – КН–12972. – Рукопис. – С. 2/41–42.
8.    З минулих літ. – Ч. 3. – Машинопис. – С. 4
9.    В творчім полоні над образом Шевченка. Спогади про 1936–1942 рр. – Рукопис. – С. 16.
10.    Аркуш з блокнота 1950-х рр.
11.    Щоденник, 2 квітня 1962 р. – КН–12821. – Рукопис. – С. 98–99.
12.    Гончар І.М. Зберігаймо народні джерела нашої культури // Народна творчість та етнографія, – 1980. – №3.
13.    Стенограма виступу І.М. Гончара на обговоренні персональної виставки. – 4 лютого 1988 р. – С. 131.

* Всі джерела – з меморіального архіву Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”, Київ

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати