Шевченкіана Івана Гончара

Оберіть підрозділ:

Шевченко

Іван Макарович Гончар відомий шанувальникам української культури передусім як збирач старожитностей і фундатор унікального хатнього музею народного мистецтва в Києві. Але менш знаною є його особиста творчість як цікавого самобутнього скульптора і живописця, зокрема його значний внесок в українську шевченкіану.

Родом з черкаської землі, освяченої генієм Великого Кобзаря, Іван Гончар з дитячих років пройнявся почуттям щирої любові та шани до Тараса Шевченка. «Це було в 1919 році. Я пішов учитися у перший клас ще в церковно-приходську школу, яка нагадувала швидше велику сільську хату під зеленим дахом і стояла неподалік від церкви. В школі на стінах висіли образи, перед якими горіла лампадка, а посередині стіни – великий портрет Тараса Шевченка, у вінку, сплетеному з барвінка і калини, – згадував І.М. Гончар [1]. «Село Моринці ще з глибокого дитинства закарбувалося в пам’яті, як тільки вперше в дитячі руки взяв «Кобзаря», будучи вже учнем сільської школи і прочитавши біографію Тараса Шевченка» [2]. Цей образ Кобзаря як своєрідний лик святого глибоко запав у душу малого Іванка, і це відчуття святості він проніс через усе життя.

«Шевченківська тема в скульптурі мене завжди приваблювала. Я задумав на цю тему створити цілу серію образів Великого Кобзаря. Наближалась видатна дата від дня народження Тараса, яка мала урочисто відзначатись в майбутньому 1939 р. Мені стало відомо, що цій даті буде приурочена ювілейна художня виставка. Отже, я вже осінню 1938 року виношую образ в скульптурі малого Тараса в науці у дячка, яка потім вилилася в образ Тараса-водоноші», – знаходимо у спогадах І.М. Гончара [3]. Відтак однією з його перших скульптурних робіт постала композиція «Тарас-водоноша» (1938, бронза), в якій митець через спогади власного тяжкого дитинства розкриває страждання в наймах малого Тараса. 1939 року цей високомистецький твір експонувався на Республіканській виставці, присвяченій 125-річчю від дня народження Кобзаря. Оригінал скульптури зберігається в Національному музеї Т.Г. Шевченка в Києві, а авторські повторення – у Шевченківському Національному заповіднику в Каневі та інших музеях.

шевченкоСтатуя «Молодий Тарас Шевченко» (1949) постає новаторською роботою в українській скульптурній шевченкіані. Митець долає усталене на той час вирішення образу Поета у зрілому віці. Його Тарас – це сповнений енергії, творчої наснаги і власної гідності юнак, котрий щойно закінчив петербурзьку Академію мистецтв. Виконана у мармурі, скульптура немов випромінює містичне світло, своєрідну ауру Генія. Обличчя Шевченка – одухотворене і благородне, чоло високе і ясне.

Ця робота експонувалася 1950 року на Всесоюзній художній виставці у Москві, де була високо поцінована й придбана до збірки Державної Третяковської галереї (Москва). Ця скульптура по праву стала одним із кращих творів української шевченкіани . Місцезнаходження оригіналу цього твору невідоме. Автором зроблено низку повторень у бронзі й гіпсі, які зберігаються в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» (гіпс, КН-7172) та в Державному історико-культурному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка»). За цією статуєю був виготовлений і встановлений пам’ятник у Яготині на Київщині. Ось як про цей твір сказав відомий письменник Василь Юхимович: «Він [Іван Гончар] воскресив Тараса Шевченка, напрочуд молодого й замріяно-щасливого, а не кріпака в шкарубких шкарбунах, як зображували його декотрі наші держателі пензлів і художнього керма, – перед Карлом Брюлловим: адже Тарас уже тоді намалював «Смерть Сократа»!.. І стоїть Гончарів пам’ятник поетові у Яготині, де генія з селян, «князя у царстві духу», покохала родовита князівна…».

Зі слів Ганни Ключко-Франко – доньки Івана Франка дізнаємося, що скульптура молодого Тараса роботи Івана Гончара послугувала зразком для пам’ятника у Вашингтоні [4].

Впродовж 1959–1963 років Іван Гончар працює над скульптурною композицією «Тарас Шевченко з сестрою» (НЦНК “Музей Івана Гончара, КН-7177), в якій передає трагізм української долі. Це зустріч рідних після довгої розлуки і страждань минувшини та безнадійність на щасливе майбуття.

А з іншого боку, зі спогадів І. Гончара, – «це символ тогочасної України в образі Ярини, яку Шевченко пригорнув до свого серця» [5].

В цій роботі митець виступає глибоким психологом, знавцем людських душ  Цей твір разом із  скульптурою «Шевченко-художник» (місцезнаходження невідоме) експонувався на Республіканській художній виставці, присвяченій 100-річчю від дня смерті Т.Г. Шевченка.

1963 року митець створює погруддя Тараса Шевченка в зрілому віці (НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-7119). У 1965 р. з’являється погруддя Кобзарю, відлите у бронзі на високому постаменті в с. Шешори на Івано-Франківщині (Тарас Шевченко в кожусі та смушевій шапці). Урочисте відкриття пам’ятника планувалося у серпні місяці. Про цю подію дізналися і патріоти-кияни, які відпочивали на той час у навколишніх селах. Виявилося багато бажаючих взяти участь у цьому дійстві. Та, як розповідають очевидці, всі гірські шляхи були блоковані міліцією. Людей повертали назад. Офіційне відкриття пам’ятника перенесли на тиждень пізніше. Але декому вдалося прорватися до Шешор, в тому числі студентам львівського хору «Гомін», артистці Тетяні Цимбал – свято відбулося на славу. Але в кінці серпня почалися арешти учасників акції [6]. Місцевий голова сільради за таке «зухвальство» – поставити пам’ятник Т.Шевченку в одному із особливо неспокійних в національно-визвольному плані місць Прикарпаття, та ще без погодження з начальством, поплатився своєю посадою. Зі слів київського педагога Тамари Глушенок, яка розмовляла з односельцями вже в теперішній час, дізнаємося, що тому голові було запропоновано зробити вибір: «Або він знімає пам’ятник, або ж полишає свою посаду». Цілу ніч не стулила очей родина і вирішила: пам’ятнику Кобзареві бути! Тож стоїть він і понині у мальовничому селі Шешорах на Прикарпатті як символ незламності українського духу і палкої любові народу до свого національного пророка.


В Музеї Івана Гончара зберігаються дбайливо зібрані і впорядковані самим скульптором наклеєні на аркушах цупкого паперу вирізки-публікації зі згадками про його творчість. Так, на одному з цих аркушів поруч розміщено статті В. Педченка з газети «Прикарпатська правда» (17 серпня 1965 р., повідомлення про відкриття пам’ятника Т. Шевченкові в Шешорах), та  неатрибутовану вирізку (імовірно, з Шполянської районної газети)  зі згадкою про лист Івана Гончара до земліків і про намір митця власним коштом відлити двометрову фігуру Кобзаря для свого рідного села Лип’янка на Черкащині [7]. В 1970 році цей пам’ятник було встановлено.

У 1982–1983 рр. митець знову працює над бюстом Кобзаря.

Значною мистецькою подією було перевезення і встановлення пам’ятника Т.Г. Шевченку роботи І.М. Гончара в меморіальному парку в м. Палермо (Канада) біля Музею Т.Г. Шевченка у вересні 1988 р. (лист Юрія Москаля до І.М. Гончара, зі світлинами) [8]. Пам’ятник являє собою півметрову повнофігурну постать поета (сидить у кріслі і тримає у руці «Кобзар»), встановлену на постаменті.

Скульптурна шевченкіана Івана Гончара доповнюється його малярськими роботами, виконаними на основі зібраного ним історико-етнографічного матеріалу: «Дума про Тараса» (1978, НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-11216),  «Тарас Шевченко на Україні» (1989, КН-10437), «Дума про Чигирин» (НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-10658), а також графікою: «Стара чумацька хата в с. Шевченкове на Черкащині (ХІХ ст.)» (1963, НЦНК “Музей Івана Гончара”, КН-7128), «Вітряки в селі Шевченковому» (1963, КН-2204) (з цими вітряками пов’язана доля малого Тараса: «Не один клунок збіжжя перенесли до цього вітряка плечі Тараса»), «Шевченко Тиміш, внук Тараса Шевченка» (1964), «Хата Тимоша в с. Шевченковому» (1964, НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-1945/1-2). Усі графічні малюнки виконані Іваном Гончаром з натури.

В газеті «Шевченківський край» за 16 липня 1970 р. була надрукована стаття І.М. Гончара «Біля джерел Шевченкового малярства», де він розповідає про вплив народного мистецтва на творчість Шевченка-художника: «Місцеві малярі, сучасники й земляки Тараса Григоровича, серед яких були не тільки дяки та попи, а також прості люди-кріпаки, добре знали традиції народного українського малярства» [9].

В одному з томів історико-етнографічного альбому «Україна і українці» (всього – 18 тт), присвяченому Черкащині, міститься багатий шевченкознавчий матеріал, в тому числі оригінальні світлини родичів Кобзаря:
1. Фото 20-х років ХХ ст. (КН-12736/116): родина Івана і Христі Шевченків з дочкою Параскою та зятем Генріхом (поляком) та їхніми дітьми. Христя – онука Тараса Шевченка.
2. Фото 20-х років ХХ ст. (КН-12736/116): інтелігенція с. Шевченкове, серед них Ганна Шевченко – родичка Т.Г. Шевченка – та Олена Ковтун.
3. Фото 1912 р. (КН-12736/119): Федір Іванович Шевченко – вчитель, родич Т.Г. Шевченка по лінії брата Йосипа
4. Фото 1918 р.: родичі Т.Г. Шевченка по лінії брата Йосипа (КН-12736/119): сестри Ліза та Наталка Лоскучеренки і двоюрідна сестра Горпина Білик та її брат Федір.

У колекції, зібраній І.М. Гончаром, шевченківська тема представлена двома малярськими роботами «Янгол зі свічкою» (НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-6945) та ікона «Святий Микита» (НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-4719), які, на думку Івана Макаровича [10], дуже нагадують картини молодого Т.Г. Шевченка і можуть належати його пензлю. В зібранні музею є живописні портрети Т.Г. Шевченка роботи народних майстрів. У меморіальній книгозбірні І.М. Гончара зберігаються рідкісні книжки, серед яких, зокрема, друге видання нецензурованого «Кобзаря» (Прага, 1876; КН-5801), «Жизнь и произведения Тараса Шевченка» (упоряд. М.К. Чалий, Київ, 1882; КН-4852), книга С.Н. Кулябки «Т.Г. Шевченко» (Київ, 1884; КН-4862), «Кобзар. Гайдамаки», ілюстрований О. Сластьоном (С.-Петербург, 1886; КН-6080), Жалобний марш М. Лисенка до 27-х роковин смерті Т.Г. Шевченка (Київ,1888; КН-6034) та ін.

Таке розмаїття шевченкіани Івана Гончара – його власних творів та зібраних ним експонатів – є свідченням великої шани і любові українців до свого національного героя – Тараса Шевченка.

Джерела:

1. Гончар І.М. Мої шкільні роки // В родинній колисці. Спогади про мої дитячі та юнацькі роки. НЦНК “Музей Івана Гончара”, КН-12972. – Рукопис. – С. 1/27.
2. Гончар І. М. В с. Моринцях. // Як це почалося (спогади). НЦНК “Музей Івана Гончара”, КН-12856. – Рукопис. – С. 134.
3. Гончар І. М. В творчому полоні над образом Т.Шевченка // Спогади 1936–1942 рр. НЦНК “Музей Івана Гончара”, б/н. – Рукопис. – С. 15.
4. Клочко-Франко Г. Тепло рідного краю // Літературна Україна. – 1967. – 1 серпня. – №60. – С. 2.
5. Гончар І.М. Праця над образами Тараса з сестрою, Заньковецької та Старицького. Як це почалося (спогади). НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-12856. – Рукопис. – С. 76.
6. Плахотнюк М. Наше діло нам святе // Українська культура. – 1997. – № 1. – С. 29.
7. НЦНК «Музей Івана Гончара», архів публікацій, КН-11674.
8. Лист Ю. Москаля до Івана Гончара…. НЦНК “Музей Івана Гончара”.
9. НЦНК «Музей Івана Гончара», архів публікацій, КН-11674.
10. Гончар І.М. В с. Моринцях. // Як це почалося (спогади). НЦНК «Музей Івана Гончара», КН-12856. – Рукопис. – С. 136.

Тетяна Марченко-Пошивайло,
етномистецтвознавець,
заступник директора з науково-просвітницької роботи НЦНК «Музей Івана Гончара»

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати