Збираючи українські старожитності, Іван Гончар приділяв увагу також народному вбранню, рушникам, тканинам інтер’єрного призначення. Музейна колекція тканини та одягу налічує близько 2700 од. За 7 років існування Музею Івана Гончара сектор “Тканина” поповнився ще 350 експонатами.

Найбільшу й найцікавішу групу в секторі становлять рушники – майже 1000 од. (з них третина вишиті, решта – ткані). Рушник – довгий прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна – має на кінцях, а часто і по всьому полю різноманітні вишиті або виткані композиції. Вони відображають світоглядні уявлення наших предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров’я тощо. Рушники є символом матеріальної культури українців, важливою складовою обрядів та ритуалів.

1. Рушник вишитий (фрагмент), XVIII ст. Полтавська обл., Лохвицький р-н, с.Млини, 

2. Рушник "на жердку" вишитий. Поч. XХ ст. Полтавська обл., Миргородський р-н, с. Великі Сорочинці. 

3. Рушник "шитий", 1905. Київська обл., м.Обухів,  

  1.2.   3.

4. Рушник (фрагмент), вишитий, XІХ ст. Вінницька обл., Томашпільський р-н, с.Комаргород, 

5. Сорочка жіноча додільна, поч. XХ ст. Київська обл., Фастівський р-н, 
с.Лишні, 

У колекції Музею представлені рушники
з основних історико-етнографічних регіонів України: Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, Поділля, Полісся, Карпат. Найдавніші рушники у збірці – з Полтавщини, датовані XVIII ст. Серед них є кілька зразків з архаїчними символами (фото1). Цікаві групи вишитих рушників, окрім полтавських (фото 2), – обухівські (фото 3), “черницькі” з Південної Київщини, подільські (фото 4), чернігівські. Серед тканих рушників становлять інтерес рушники Чернігівщини, Поділля (“більцьові”), Північної та Центральної Київщини, Житомирщини.

Народне вбрання в музейній збірці налічує понад 1000 зразків. Комплекс українського народного одягу є дуже різноманітним і варіюється залежно від історико-етнографічного регіону, а також пори року, традицій використання природної сировини, соціального статусу людини тощо. Невід’ємною складовою частиною вбрання – як чоловічого, так і жіночого – є сорочки, яких у колекції близько 300 од. Буденні селянські сорочки з грубшого лляного чи конопляного полотна оздоблені скромно. Святкові мають багату вишивку на рукавах, уставках та поділках (фото5). Характерною рисою українських сорочок є те, що вони обов’язково шиються з білого полотна. Чим більше воно вибілене, тим краще. І одним із найдавніших видів вишивання є вишивка біллю (вибіленими нитками). Окрім білих вишивок, котрі поширені по всій Україні, характерним є вишиття червоними нитками (Полісся), чорними (Поділля), червоними та чорними, червоними та синіми. Орнаментальні композиції вишивок українських сорочок, їх колористика сягають далекої давнини і є характерними для всіх індо-арійських народів.

Верхнє вбрання представлене у колекції свитами, сердаками, юпками, котрі шили з домотканого валяного сукна з овечої вовни – білого, сірого та темно-коричневого кольорів. Крої та оздоблення їх різноманітні, але в основі мають найдавніший спосіб покрою – тунікоподібний.

6. Килим тканий, XІХ ст. Житомирська обл., Малинський р-н, 
с.Чоповичі. 

7. Килим-залавник тканий,  XІХ ст. Хмельницька обл. 

Нагрудний одяг – безрукавки, керсетки, кептарі, камізельки тощо. Кептарі, поширені головним чином в карпатському регіоні, становлять значну цінність, оскільки пошиті з овечого хутра, оторочені більш дорогим смушком або хутром куниць, лисиць, тхорів, розкішно оздоблені вишивкою, шнурками, кісками, мосяжною роботою, аплікацією.

Поясний жіночий одяг у колекції Музею представлений плахтами, літниками, спідницями, запасками, фартухами тощо. Значний інтерес становить збірка плахт з Київщини, Чернігівщини та Полтавщини, котрі є одним із найдавніших видів поясного одягу. Орнаментовані у кратки (клітинки), плахти відображають прадавній землеробський культ наших предків. Зразки чоловічого поясного одягу – штани, шаровари, гачі.

І чоловіки, й жінки підперізували стан поясом або крайкою, які особливо розкішно оздоблювалися тканими орнаментами на Поділлі, Буковині та Гуцульщині. Окрім тканих, у збірці є плетені пояси з Київщини, Поділля, Полтавщини та Чернігівщини.

Жіночі головні убори у збірці представлені очіпками, намітками, хустками, вінками, чоловічі – солом’яними брилями, шапками з баранячого хутра, крисанями тощо.

Невелику групу, біля 50 одиниць, становить збірка килимів народної роботи. Найбільше представлені Київщина, Полтавщина, Поділля (фото 6,7).

Окрім цілих експонатів, сектор “Тканина” має понад 600 зразків вишивки з одягу, рушників тощо. Переважна більшість їх становить науковий інтерес і входить до складу науково-допоміжного фонду Музею. Вони використовуються також у роботі студії народної вишивки, яка пропонує дворічний курс навчання технік, стібів, колористики та семантики української вишивки.

Юрій МЕЛЬНИЧУК
завідувач сектором “Тканина” відділу фондів УЦНК

* ІСТОРІЯ ЦЕНТРУ *  ЗАСНОВНИК  *  КОЛЕКЦІЯ  * ВИДАННЯ  *  ВИСТАВКИ *

* КНИГА ВІДГУКІВ  *  НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО   *  МИСТЕЦЬКА ВІТАЛЬНЯ   * 

* ВІСТІ *