Живопис

Оберіть підрозділ:
ікона

Ікона тридільна: “ Св.Параскева, Недремне око, Іоан Воїн”. ХІХ ст. Походження невідоме. Дерево, олія, позолочення

Живопис у збірці Музею Івана Гончара

Унікальність колекції живопису в НЦНК «Музей Івана Гончара» полягає в тому, що вона містить в собі зібрання ікон і картин, написаних непрофесійними художниками, які вважалися «неканонічними», але були невід’ємною складовою  селянського побуту. Тепер ці музейні експонати дають уявлення про вірування, звичаї, естетичні смаки й уподобання селян з кінця XVIII ст. Збирання таких творів розпочав Іван Макарович Гончар, скульптор, художник і колекціонер у 1950-60-х роках минулого століття. Його справу дієво продовжив його наступник і син – Петро Іванович Гончар, нині діючий директор Центру.

На сьогоднішній день колекція налічує 2908 одиниць зберігання. Із них ікон – 857, решта – народний живопис і невелика частина робіт професійних художників. За часів Івана Макаровича було зібрано 782 твори живопису, з них ікон народного малярства – 475 одиниць. З утворенням державного музею колекція ікон майже подвоїлася, а збірка живопису поповнилася унікальною підбіркою народних картин.

Найбільші колекції іконопису – з таких регіонів як Сумщина, Полтавщина, Чернігівщина, Черкащина, Східне і Центральне Поділля, Буковина.

За сюжетами українська хатня ікона була така – парні весільні ікони – Спас і Богородиця, шановані й улюблені святі: Варвара, Параскева, Катерина, Марія Магдалина, Уляна, святитель Миколай, архистратиг Михаїл, святий Юрій Змієборець, Іоан Воїн, Іоан Хреститель, захисник дітей – святий Іустиліан, святий цілитель – Пантелеймон.

Найдавніші ікони у збірці – “Перенесення мощей Св.Миколая” (XVI ст.), “Успіння Богородиці” та “Поклоніння пастухів” (XVII ст.) зі Львівської області; “Пророк Аарон” (кінець XVII ст., походження невідоме),“Святий Юрій Змієборець” (XVIII ст.) і “Різдво Богородиці” (кінець XVII – початок XVIII ст.) – з Волині. Є в колекції такі рідкісні сюжети як “Недремне око” (ХІХ ст.),“Христос Виноградна Лоза” (ХІХ ст.) і “Джерело Ісус Христос” (ХІХ ст.). Петром Гончаром були придбані і подаровані музею дві серії ікон з «празничного ряду» іконостасу XVII ст. і XVIII ст. з Галичини. Окреме місце в колекції посідають багатодільні полісюжетні ікони народного письма на полотні з Поділля та Черкащини, які вражають своєю художньою виразністю і одухотвореністю. Значну цінність являють ікони на гутному склі Покуття і Гуцульщини, а також багатофігурні ікони на дереві з Буковини (ХІХ ст.).

Відомо, що Київ віддавна був головним іконописним центром. Окрім майстерень Києво-Печерської Лаври, де дотримувались церковних канонів і де існувало професійне письмо, в ХІХ ст. поширились ремісничі цехи з написання ікон народного стилю на Подолі та Куренівці. Декілька осередків іконопису існувало на Чернігівщині, Сумщині та Полтавщині. По селам ікони писали так звані «богомази», що продавали свої твори на ярмарках, або мандрували від села до села і малювали на замовлення. На Західній Україні існували потужні іконописні центри у Львові, в Перемишлі на Підляшші, на Волині та в Галичині (ХVІІ ст.).

Нині музей активно формує колекцію народної картини, яка побутувала в українській хаті поряд з іконою. Велика заслуга в цьому – директора Музею Петра Гончара. Збірка становить близько півтори тисячі одиниць збереження і охоплює майже всі регіони України, особливо Лівобережжя. Велика частина творів має авторські підписи (близько 160-ти авторів), серед яких окрім загальновідомих Марії Приймаченко, сестер Софії та Ірини Гоменюк, Марії Буряк, Галини Каленченко, Анастасії Рак, Івана Лисенка, Параски Хоми, Надії Білокінь, Віктора Наконечного й інших, є ще й відкриті нові імена, віднайдені останнім часом, зокрема малярські роботи художника Григорія Ксьонза з Миргорода, Панаса Ярмоленка з Переяславщини, Ганни Готвянської із Харківщини, невелика колекція цінних робіт т.з. «полтавського осередку». Майже всі зразки народної картини в збірці музею атрибутовані серединою ХХ століття, хоча є датовані 1920-ми – 1930-ми роками.

Тематика народного живопису – різноманітна, від копіювання картин відомих художників, що поширювалися Україною в листівках, до цілком оригінальних робіт. Утім, навіть копіюючи, українські художники «наївного стилю» мали свій власний «почерк» письма, особливе бачення, створюючи таким чином самобутні мистецькі твори. Найпоширенішими темами їх творчості були: українське село, як «рай» на землі; вечорниці, гуляння, козаки і дівчата, сватання, весілля, жнива, сінокіс. Маємо також цілу серію робіт присвячених постаті Т.Г. Шевченка і його творам. Туга за знищеним козацтвом вилилась у створення масштабних полотен «Козак-бандурист». «Козаків Мамаїв» у нашій колекції – п’ять, всі вони представлені в експозиції. Подальша трагічна доля козаків висвітлюється у картинах: «Чумаки в дорозі», «Ой на горі вогонь горить…» і «Ой не п’ються пива-меди…». Натюрморти в народному живописі, це перш за все найрізноманітніші букети квітів в горщиках і кошиках, а також святкове застілля. Окрему групу складають живописні роботи, скопійовані з робіт західно-європейських художників, де поширеними мотивами є дівчина з оленем, русалки, мавки, річкові царівни. Значна кількість творів мають віршовані підписи, запозичені з українських народних пісень.

Для створення своїх робіт народні майстри використовували такі матеріали як полотно, фанеру, клейонку, скло, папір, а пізніше ДВП, пластик, тобто, те, що було доступні у той чи інший час і мало прийнятну ціну.

Тематика професійного живопису і графіки відповідає загальному напряму формування колекції і відображає життя народу, його історію, традиції, життєве середовище. Професійне малярство представлено в збірці окремими роботами Петра Левченка, Тита Романчука, Григорія Світлицького, Сергія Світославського, Євгена Вжеща, Костянтина Трутовського, Осипа Куриласа, Теофіла Копистинського, Віктора Маслянникова, Григорія Дядченка, Василя Григоровича Кричевського, Володимира Маковського, Олександра Мурашка, Ярослава Пстрака, Івана Макушенка, Юрія Павловича, Кароля Коссака та інших. В основному – це невеличкі, подекуди ескізні роботи, які, тим не менше, мають значну наукову й історичну цінність. Тут представлений також ряд високохудожніх творів невідомих майстрів «Слухають лірника», «Українка біля ліси», «Чумаки», портрети Т.Г. Шевченка, написані в період з XVIII до кінця XIX ст.

Колекцію графіки складають твори Олени Кульчицької, Григорія Світлицького, Григорія Нарбута, Федора Красицького, Георгія Якутовича, сучасних майстрів – Василя Лопати, Володимира Масика, Миколи Стратилата й інших.

За роки існування музею колекція поповнилась роботами таких художників як Володимир Патик, Василь Забашта, Галина Зубченко-Пришедько, Володимир Козюк, Василь Копайгоренко, Георгій Ткаченко.

Невтомний пошук нових експонатів для музейної збірки триває…

Галина Щупак,
завідуюча сектором «Живопис»,
старший науковий співробітник НЦНК «Музей Івана Гончара»

Наталка Тимошенко,
молодший науковий співробітник сектору «Живопис» НЦНК «Музей Івана Гончара»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати