Книгозбірня

Оберіть підрозділ:

Ідейною та науковою основою колекції Івана Гончара є його бібліотека. Розпочинаючи у 1957 році пошук матеріалів для майбутнього музею, Іван Макарович значну увагу приділяв збиранню української книги. „Я ніколи не випускав із поля зору пошуки антикварних книг по україніці”, – наголошував він [1]. Не бажаючи змиритися з фальсифікацією історії українського народу, Іван Гончар збирав літературу, яка об’єктивно свідчила про місце та роль України, її науки й культури. Зібрані книги не були мертвим багажем для колекціонера. Незважаючи на брак часу, Іван Макарович постійно опрацьовував зібрану літературу, заглиблюючись в історичне та культурне минуле нашого народу. Це розширювало світогляд самого митця, формувало наукове підґрунтя для подальшої праці, надихало до нових подорожей: “читав новопридбані книги по україніці, які кликали мене в подорож” [2].

На сьогодні меморіальна бібліотека музею налічує близько 3000 одиниць. Серед них є рідкісні рукописи та стародруки XVII–XIX ст., унікальні дореволюційні видання з української історії та етнографії, значний пласт української художньої літератури, яка в совєтські часи або замовчувалась, або шельмувалась.

Наріжним каменем книгозбірні стала дивом збережена В. Камінським частина бібліотеки відомого українського історика, народознавця та композитора Миколи Аркаса. Вона потрапила до колекції Івана Гончара в 1959 році. Її основу складають унікальні прижиттєві видання українських істориків, етнографів та письменників: Д. Бантиша-Каменського, М. Костомарова, М. Максимовича, В. Антоновича, М. Драгоманова, Д. Яворницького, П. Куліша, М. Маркевича, О. Лазаревського, О. Єфименко, М. Грушевського та ін. З раритетних видань, що належать бібліотеці, хочеться відзначити посмертне видання „Історії України-Руси” М. Аркаса, здійснене його вдовою в Кракові  1912 року, та книгу Л. Похилевича „Сказанія о населенныхъ мъстностяхъ Кіевской губерніи” (Київ, 1864), яка давно вже стала бібліографічною рідкістю і становить неабияку цінність для кожного дослідника історії рідного краю. За ґрунтовністю та широтою охопленого матеріалу це фундаментальне краєзнавче дослідження не має собі рівних і досі.

Бібліотека широко презентує українську періодику кінця XIX – початку XX ст. Зокрема, виділимо добірку журналів „Кіевская старина” 1882–1906 рр., „Основа” 1861–1862 рр., „Украинская жизнь” 1912–1915 рр., „Літературно-науковий вісник” 1899–1919 рр., „Записки НТШ” 1897, 1901, 1906 рр., „Україна” 1917–1929 рр. та багато інших. Надруковані тут матеріали правдиво відображають історичні події на наших землях, розкриваючи атмосферу тих складних для України часів. Наприклад, тут міститься перша звістка про смерть Лесі Українки, повідомлення про збір коштів на пам’ятник Т. Шевченку, який здійснювали священики Чернігівської губернії, спогади С. Єфремова про останні зустрічі з Б. Грінченком, повідомлення про перейменування с. Мазепинці на с. Романівське…

Книгозбірня містить рідкісні періодичні видання Західної України до 1939 р., які після так званого „возз’єднання” українських земель підлягали знищенню, – як от журнал для плекання домашньої культури „Нова хата” (Львів, 1932) чи мистецький збірник на 1933 рік „Карби” (Львів), часопис для українських дітей „Дзвіночок” (Львів, 1934), журнал словянської фільольоґії „Слово” (Львів, 1936) та ін.

У бібліотеці представлено книги різноманітних видавництв, які активно діяли на теренах України у 1920–30-ті роки: “ДВУ”, “Час”, “Дзвін”, “Книгоспілка”, “Рух”, НТШ, “Просвіта”, “Криниця” та ін. Вражає географія видавничої діяльності в тогочасній Україні: Київ, Львів, Харків, Миргород, Одеса, Черкаси, Чернігів, Миколаїв, Полтава, Галич… Це далеко не повний перелік міст, які друкували українську книгу.

У книгозбірні також представлено наукові праці про етнічну окремішність українців, про специфіку географії, природних ресурсів і багатств України: С. Рудницький „Коротка географія України” (Львів, 1914), С. Рудницький „Україна: Країна і народ” (Відень, 1916), І. Тесля „Наша Батьківщина”, С. Русова „Початкова географія” (С. Петербург, 1911), двотомник „Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ” за ред. Ф. Волкова, М. Грушевського, А. Кримського, М. Ковалевського, Ф. Корша, О. Шахматова, М. Тугана-Барановського (С. Петербург, т. І. – 1914, т. ІІ – 1916).

Саме тому невипадковою стала співпраця видавництва „Мистецтво” з Іваном Гончаром у період підготовки перевидання тепер уже всім відомої праці Хв. Вовка “Студії з української етнографії та антропології” (Прага, 1928). Адже Іван Гончар був ідейним натхненником цього перевидання, основою для якого слугував примірник, збережений ним.

Та передусім Іван Макарович був митцем, душа якого тонко відгукувалась на неперевершену красу народної творчості. Саме тому надзвичайну цінність його книжкової колекції складали такі мистецькі видання, як альбом К. Далматова „Узоры стародавнихъ украинскихъ вышивокъ” (С.-Петербург), альбом С. Кульжинського „Описание коллекции народныхъ писанокъ” (Москва, 1899), М. Голубець „Українське мистецтво: Вступ до історії” (Львів-Київ, 1918), Г. Павлуцький „Історія українського орнаменту” (Київ, 1927), Є. Спаська „Гончарські кахлі Чернігівщини: XVIII–XIX ст.” (Київ, 1928) тощо.

Мандруючи Україною, Іван Макарович із болем згадував у своїх спогадах про руйнування національних святинь. Його наполегливій діяльності, спрямованій на збереження пам’яток української сакральної архітектури, сприяло знайомство з працями дослідників-науковців В. Щербаківського „Деревляні церкви на Україні і їх типи” (Львів, 1906) та “Архітектура у ріжних народів і на Україні” (Львів¬–Київ, 1910), М. Шумицького “Український архітектурний стиль” (Київ, 1914), М. Драгана „Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм” (Львів, 1937), П. Юрченка „Дерев’яна архітектура України” (Київ, 1970), С. Таранущенка «Пам’ятки дерев’яної архітектури Лівобережної України” (Київ, 1976).

У зібранні є низка видань, проілюстрованих В. Кричевським, Г. Нарбутом та їхніми послідовниками. Вони свідчать про започаткування нового типу національної книги, що органічно поєднує новаторство з підґрунтям національних традицій. У цих виданнях цікаво простежити цілісність художнього оформлення та закладеного змісту – наприклад, як у громадському економічному, літературному, сільськогосподарському та кооперативному тижневику “Народня справа” (Київ, 1918), художня обкладинка Г. Нарбута.

Людина, яка досліджує культуру українського народу, не може оминути увагою його пісенну спадщину. Наведемо лише невеличку дещицю із представлених у книгозбірні видань, що ілюструють пісенний доробок українського народу: О. Кошиць „Українські народні пісні для мішаного хору” (Київ, 1965) – книга містить дарчий напис І. Гончару онуки композитора І.А. Кошиць від 10.09.1966 р.; Д. Ревуцький „Українські думи та пісні історичні” (Київ, 1919) [ноти]; „Українські пісні (з нотами)”, зібрав А. Кононенко (Одеса, 1904); В. Перетц „Малорусскія вирши и пъсни въ записяхъ XVI–XVIII вв.” (С.-Петербург, 1899) з дарчим написом автора відомому етнографу, засновнику Церковно-археологічного музею при Київській Духовній Академії М. Петрову та багато інших.

Серед української художньої літератури, яка широко представлена в книгозбірні, виділимо видання, які були особливо близькими Іванові Макаровичу. Так, за свідченнями мемуарів, його улюбленим поетом був Микола Вороний. В одну з перших своїх подорожей Україною він відвідав удову поета в Чернігові і почув від неї трагічну розповідь про долю М. Вороного, репресованого разом із сином – Марком Антіохом (літературний псевдонім молодого поета-початківця, талантові якого не судилося розквітнути). На згадку про ці відвідини у бібліотеці зберігається збірочка ліричних поезій Миколи Вороного (Київ, рік не вказано). А ось згадка Івана Гончара про його подорож до Коломиї 1958 року: „В родичів Б. Лепкого <…> мені вдалося придбати дуже цінні книги з україніки, в тому числі багатотомне видання Тараса Шевченка, українську енциклопедію, твори самого Чайківського, Богдана Лепкого та інші” [3].

Шанував Іван Макарович і творчість Михайла Старицького, зробив його скульптурний портрет, який вважав своїм творчим успіхом. А бібліотека зберігає історичний роман з часів Хмельниччини Людмили та Михайла Старицьких „Перед бурею” (Львів, 1930).

Звичайно ж не міг оминути Іван Гончар творчості Великого Кобзаря. Один лише той факт, що близько 200 книжок бібліотеки належать до Шевченкіани, красномовно свідчить про щиру увагу та любов Івана Макаровича до поета. Зокрема, у бібліотеці є останнє прижиттєве видання „Кобзаря”, здійснене у 1860 році коштом Платона Симиренка; одна з найнеупередженіших біографій поета, складена М. Чалим: „Жизнь и произведенія Тараса Шевченка: Сводъ матеріаловъ для его біографіи” (Київ, 1882); а також біографія Шевченка, написана О. Кониським: “Жизнь украинскаго поэта Тараса Григорьевича Шевченка” (Одеса, 1898).

На ґрунтовне наукове дослідження ще чекають рідкісні рукописи та стародруки XVII–XIX ст.: „Апостолъ” (Київ, друкарня Лаври, 1695), „Апостолъ” (Львів: друкарня Михайла Сльозки., 15.ХІ.1654 р.), „Триодь постная” (Київ: друкарня Лаври. ХІ, 1715 р.), „Триодь цвътная” (Київ: друкарня Лаври, 1724 р.), рукописний „Апостолъ” (Солотвин, 25.ІІІ.1719 р.), рукописна книга „Копії метрик із Гоголівської церкви Різдва Богородиці із 1780 р. по 1799 р.”, рукописне напрестольне „Евангелие” 1728 року, списане ієреєм Теодором Хвостовичем пресвітером Лютаровським тощо. Естетичне оформлення цих книг має надихати сучасне покоління українських книговидавців на створення високомистецьких художніх видань у духовній літературі.

Зібрання має ще одну бібліографічну рідкість – „Словник чужомовних слів”, виданий в Харкові 1932 р. – „творчий набуток українського мовознавства доби розстріляного відродження”. В цьому словнику московська цензура знайшла багато „контрреволюції”, і упорядників було репресовано. Невдовзі після виходу з друку майже весь тираж було вилучено та знищено. Друге перероблене видання було здійснене в Нью-Йорку 1955 року. Музеєм Івана Гончара спільно з Веніаміном Трохименком, сином одного з упорядників – Миколи Трохименка, здійснено третє видання словника в Києві 1996 року. Як зазначив у передмові до третього видання В. Задорожний, „цей драматичний шлях праці українських вчених вселяє, проте, й оптимізм, адже нове видання словника засвідчить, що щира праця задля власної культури ніколи не буває марною” [4].

Надзвичайно багато у бібліотеці подарованої літератури з автографами, дарчими написами авторів, що свідчить про широке визнання збирацької та просвітницької діяльності Івана Гончара прогресивною частиною української інтелігенції.

У Івана Макаровича була велика мета, яка надихала його протягом всього життя. Влучно підсумував він її у своїх спогадах такими словами: „Пізнати свій народ, його минуле в історії та культурі і всим цим відкривати очі незрячим” [5]. Зібрана ним бібліотека – неоціненний внесок на шляху до здійснення цієї мети, який відкриє очі ще не одному поколінню вільних людей – українців.

Джерела:

1.    Гончар І.М. Як це почалося. 1956–1966 рр. – С. 43. (Збірка УЦНК „Музей Івана Гончара”, меморіальний архів І.М. Гончара, КН-12856).
2.    Там само. – С. 65.
3.    Там само. – С. 27–28.
4.    Задорожний В. Жива сув’язь духовності. Передмова. // Бойків І., Ізюмов О., Калнишевський Г., Трохименко М. Словник чужомовних слів: Репринт з 2-го перероб. вид. 1955 р. – К.: Музей Івана Гончара; ВФ “Родовід”, – 1996.
5.    Гончар І.М. Як це почалося. 1956–1966 рр. – С. 61.

Олександр Васильєв,
старший науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара” (2003-2007)

Юлія Пасічна,
старший науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара” (2002-2009)

4 відгуків

  1. Kateryna

    Pryvit!
    Moiim prevelykym bazhanniam ta mriieiu ie prydbaty knyhu M. Drahana pid zah. “Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм”. Skazhit’ bud’ laska, khiba Vy v zmozi meni dopomohty u tsiomu dili? De zh, do koho meni zvernutysia, kudy ity, de iiii rozshukuvaty?
    Ia z neterpinniam ta nadiieiu chekatymu Vazhoho vidhuku. Na vse dobre!

  2. Khrystyna

    Dobryj den,
    xochy diznatusja y vas, jak mozhna prudbatu “Бойків І., Ізюмов О., Калишевський І., Трохименко М. Словник чужомовних слів. Репринт з 2-ГО перероб. вид., 1955.  К.: Музей Івана Гончара, «Родовід”, 1996”. Chu mozhna zamovutu cej slovnuk y vas, tomy wo ne znaxodzhy nide pro njogo informacii. Jakwo mozhluvo, skazhit, byd laska, jakuj obsjag materialy (kilkist sliv) i zapozuchannja jakux rokiv tyt vkljycheni.
    Bydy dyzhe vdjachna za nadany informacijy.
    Z najkrawumu pobazhannjamu, Khrystyna

    • admin

      Словник – 532 стор., більше 25 тис. слів і виразів, уживаних в галузях літератури, політики, техніки, медицини.
      Репринт нью-йоркського видання 1955 р., вперше видано у Харкові 1932 р., автори репресовані на поч. 1930-х.
      Словник придбати можна, вартість 60 грн. Дзвоніть: 067 7375347 (Ігор)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Ви писали писанки цього року?

Результати