Що чекає на етнологію? Міносвіти вилучило дисципліну з переліку спеціальностей

В сфері науки України нині розгортається дискусія щодо вилучення етнології – однієї з основних гуманітарних дисциплін – з переліку спеціальностей Міністерства освіти і науки України, що відбулось в результаті так званої реформи системи освіти.

Оскільки музеї (після вишів) є чи не єдиними місцями, де випускники-етнологи можуть застосовувати свої навички, продовжувати дослідження та мати прикладний результат роботи у вигляді музейних виставкових та освітніх проектів, а окремі музеї, зокрема скансени, є суцільно етнографічними, “МУЗЕЙНИЙ ПРОСТІР” пропонує для ознайомлення статтю доктора історичних наук, професора Валентини Борисенко та запрошуємо фахівців-музейників для обговорення та висловлення ваших думок.

Мотивацією вилучення спеціальності з навчальних програм вишів чиновники називають реформи що привели до скорочення із 500 спеціальностей до 150. Аргументи для скорочення – результати Комісії, яка обговорювала ці критерії скорочення. Зазначимо, що серед членів Комісії не було жодного етнолога. Це випадково? Пояснюють, що залишили лише спеціальності широкого профілю. Але як тоді пояснити, що вузьке призначення (по суті мистецтвознавче) культурології ввійшло до переліку, а етнологія або ширше культурна антропологія, яка обіймає усі ділянки матеріальної і духовної культури етносу була вилучена. Адже й археологія – дуже шанована наука, але має значно вужче поле досліджень.

Загроза суверенітету України через потужну русифікацію стала очевидною і ця дика війна, коли щодня гинуть найкращі захисники є наслідком радянської і пострадянської політики творення загально радянського суспільства, асиміляції населення та сучасного українофобства.

Етнологія самостійна наука, яка вивчає весь спектр життєдіяльності нації: повсякденне життя, культуру й побут різних народів упродовж історичного розвитку. Вивчає не тільки архаїчні компоненти культур минулих часів, що поза сумнівом, дуже важливо для розв’язання глибинних проблем етногенезу, культурогенезу, ментальності, світоглядних уявлень тощо. Етнологія найефективніше з-поміж інших наук може визначати сучасні процеси трансформації культур в умовах глобалізації та забезпечити наукові підходи до збереження різноманіття культур народів світу, їхніх мов, мистецьких досягнень, культури спілкування, морально-етичних норм, застерегти від негативних впливів деяких сучасних витворів, особливо на молоде покоління, а також від критичного ризику творення технократичного та споживацького, позбавленого духовності, суспільства.

Наукове бачення міжетнічних процесів у світі та Україні дає змогу уникнути багатьох конфліктів, активізувати процеси порозуміння між етносами.

Ця гуманітарна дисципліна є насправді царицею наук, бо об’єднує в собі всю філософію життя етносу і від її розвитку залежить розвиток демократичного, толерантного, глибоко духовного суспільства. Вивчаючи етнологію людині легше визначитися зі своєю національною ідентичністю, зрозуміти і доброзичливо ставитися до інших культур, бо етнологія вчить, що немає великих чи малих народів, що усі етнічні спільноти є великою цінністю на землі і через взаємозбагачення та самобутність йде шлях до прогресу.

Та її значення добре розуміли завжди деукраїнозатори, денаціоналізатори і тому нищили її в самому зародку. Адже відомо, коли під впливом розвитку етнології в Європі було створено в Києві Південно-Західний Відділ РГТ (1873-1876), до якого ввійшли такі визначні вчені як В.Антонович, П.Чубинський, Ф.Вовк, М.Лисенко, Олена Пчілка, М. Драгоманов, І. Рудченко та багато інших і які розгорнули велику роботу з етнографічного вивчення України, царат Росії тут же застосував репресії, переслідування і негайно закрив предтечу Академії наук своїм Емським указом 1876 року, яким заборонив і функціонування української мови. Більшість учених вимушена була рятуватися в еміграції від арештів. Не дали працювати навіть повних 3 роки.

У 1920-ті роки ядром Всеукраїнської Академії наук стали численні етнологічні наукові установи та осередки в центрі та регіонах ( Києві,Харкові, Одесі). Це, зокрема, Етнографічна Комісія, Кабінет етнології та антропології, Кабінет музичної етнографії, Кабінет національних меншин, Етнографічні Музеї Слобідської (Харків) і Степової (Одеса) України, Етнографічне Товариство та ряд інших. Щойно вони активізували свою наукову роботу, залучивши тисячі кореспондентів, учителів, письменників, як більшовицька влада жорстоко розправилася з вченими і піддала їх арештам та численним розстрілам. Вижити вдалося одиницям. Це було величезною втратою для світової науки, бо загинули світлі уми , високоосвічені, талановиті. Щоб не змогли і голову підняти, то знищували не лише вчених-етнологів а й численну групу прихильників етнології, збирачів фольклорно-етнографічних матеріалів рішенням НКВД було розстріляно. Знищили всю етнологічну школу 1920- років, яку цінували і знали у провідних європейських країнах.

Пізніше радянська влада пильно стежила, щоб ця «ентографія» як називали її стражі порядку та чиновники, не могла мати майбутнього. Кафедри етнології могли бути лише у Москві та Ленінграді, в Україні – жодної. Відповідно не існувало вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій. Підготовка кадрів усіх рівнів зі спеціальності етнологія була під забороною, не можна було і мріяти про курс з Української етнології у вишах.

Та Бог послав волю Україні за яку боролися стільки поколінь і віддали своє життя. Українська ідентичність збереглася завдяки системі традиційної етнічної культури. Завдяки ентузіазму вчених Києва, Одеси, Львова, Ужгорода у 1993-1995 роках вдалося створити перші кафедри етнології у деяких вузах. Та не було створено жодної кафедри у південно-східних районах, окрім Одеси. І слушно вважають дослідники, що саме наука, етнологічні знання, які поширювалися в суспільстві, допомогли уникнути військового протистояння на Одещині, що сталося на Донбасі.

Етнологія в Україні лише почала спинатися на ноги, розроблені були програми, вперше були видані посібники й підручники з української етнології, підготовлені кадри вищої кваліфікації, студенти потягнулися до вивчення етнокультурних процесів минулого і сучасного, стали готувати бакалаврів і магістрів. Та щастя довго не тривало. Знову перервали дихання науки, яка так довго боролася з різними режимами і лише стала зміцнюватися в Україні. Як грім серед ясного неба Міністерство освіти і науки України на основі Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року розробило проект Національної стандартної класифікації освіти, який передбачає суттєві зміни в Переліку галузей знань та спеціальностей вищої освіти для здобуття ІІІ рівня освіти – І наукового ступеня.

Хитромудре керівництво Міністерства освіти і науки минулого уряду швиденько на свій розсуд, а скоріше очевидно під чутливим керівництвом північного сусіда, вилучило з переліку спеціальностей етнологію і залишило великодушно історію України і археологію. Вчені, викладачі закидали протестними листами чиновників Міністерства на що міністр лаконічно відповів у соцмережі, що це зроблено за зразком західних країн і виші самі можуть обирати собі дисципліни. Це цинічна неправда. Добре відомо, що етнологія, ширше культурна антропологія, найбільш шанована і розвинута дисципліна в усіх провідних вузах світу США, Великобританії, Франції. У Польщі функціонують факультети з етнології, (у переліку спеціальностей вони тепер вживають більше «культурна антропологія») у Болгарії створено кафедри етнології не лише на історичному факультеті, але й філософському. Як свідчить професор Мирослав Сополига – директор Музею української культури в Свиднику (Словаччина) наука етнологія є однією з ключових суспільнознавчих дисциплін, що посідає визначне місце в процесі розвитку нації та утвердження її державності. Словаччина – невелика країна, яка нараховує близько п’яти мільйонів населення. Але нікому й на думку не спадає,щоб викреслити етнологію з переліку гуманітарних наук у рамках навчальної програми вищих навчальних закладів. Наразі цю дисципліну як самостійний предмет викладають в Університеті ім.. Я.А.Коменського в Братиславі, Університеті ім.. Константина Філософа в Нітрі, Університеті св. Кирила та Мефодія в Трнаві та Університеті ім. Матея Бела в Банській Бистриці. Далі вчений зауважує, що вивчення, збереження та популяризація культурної спадщини є в інтересі кожної нації. З ініціативи ЮНЕСКО та Ради Європи вже з 1992 року проводяться Дні європейської культурної спадщини, де якраз етнологи відіграють основну роль.

У Польщі готують бакалаврів та магістрів у всіх провідних вузах країни. На сайті Наукового національного Центру, який виділяє гранти для студентів знаходимо спеціальність „Etnografia i antropologia kulturowa”, і пояснення – яка містить опис культур традиційних, антропологія магії, (тобто світоглядних уявлень,) культу і релігії, зміни в культурі і процеси глобалізації, антропологія суспільно-культурних явищ, етнічні ідентичності. У Варшавському університеті спеціальність у блоці суспільних наук називається «антропологія суспільна і культурна»

Та і Росія має спеціальність – антропологія і етнологія.

В Україні інший підхід протягом довгих років, після репресій, розстрілів етнологів, заборона на право мати свої кафедри, знову нагінка на етнологію. Викресливши її з переліку спеціальностей, звісно вуз не може самостійно повноцінно готувати кадри бакалаврів і магістрів. Тож нові очільники Міністерства освіти й науки мають терміново обговорити це питання з широким колом викладачів вузів, відновити скасовані кафедри і ввести до переліку спеціалістів «історик-етнолог», що дасть змогу поступово відновити розвиток науки на світовому рівні. Бо як справедливо зауважують професори з Львівського національного університету ім. Івана Франка, «Намагання обмежити (або й зовсім скасувати) викладання етнології у вищих навчальних закладах України інакше як злочином назвати важко». Це вже сталося у багатьох вузах Одеси, Вінниці, Чернігова, Києва. Скорочення годин з історії України, етнології посилить протистояння в суспільстві, бо незнання своєї етнічної історії будуть заповнювати псевдо пропагандистські байки про Новоросію, Малоросію, русинство тощо. Спроби усунення етнології з навчальних програм українських вишів слід вважати антиукраїнськими. Треба навпаки у терміновому порядку створювати кафедри етнології у Харкові, Дніпрі, Полтаві, Кропивницькому, Херсоні, Запоріжжі і поглиблено вивчати усі етнокультурні процеси у південно-східних регіонах, щоб володіти достовірною інформацією про процеси трансформації культури на сучасному етапі.

Дуже сподіваємося, що Міністерство освіти й науки України поставить відновлення спеціальності етнологія і підготовку кадрів істориків-етнологів як першорядне завдання.

prostir.museum

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати