Навіщо немовлятам ходити до музею?

Здавалось би, немовлята і музеї викликають протилежні асоціації. Музей як тихе спокійне місце, де розповідають ще недоступні для малечі історії, показують незрозумілі експонати й не дозволяють ні до чого торкатися. Тоді як немовля — це активний рух, неконтрольоване розкидання, голосний плач, прагнення до всього доторкнутися, а ще краще — спробувати на смак. Маленьку дитину треба на чомусь возити чи носити, постійно відволікатися на її потреби, дбати, щоб вона ніде нічого не пошкодила чи не розлила. Кому потрібен такий клопіт, як немовля в музеї?

Насамперед — це може бути потрібно мамам у декреті. І для цього є кілька причин:

  1. Зміна обстановки. Кожна людина втомлюється від рутини. І попри величезну радість, яку відчуваєш поруч з маленькою дитиною, домашня рутина раніше чи пізніше починає дошкуляти. У такій ситуації короткий похід до музею і пізнання там чогось нового і цікавого стане важливою зміною обстановки. Хай навіть з немовлям у слінгу, на візку чи на руках.
  2.  Робота пам’яті і здатність зосереджуватись. Чимало жінок нарікає на те, що з часу вагітності й далі у постродовий період, у них значно погіршилася здатність запам’ятовувати і зосереджуватись. Дослідження роботи мозку лише підтверджують цей факт. Мультизадачність, пов’язана з потребою догляду за дитиною і житлом, високий робочий темп і часто брак доброго сну ніяк не сприяють покращенню цих здатностей. Натомість уважне оглядання музейних експонатів та знайомство з їхніми історіями стане доброю вправою на увагу та активну роботу інтелекту.
  3.  Соціальні зв’язки. Нерідко мамам, які опікуються малими дітьми, бракує ширшого кола спілкування. Похід в музей на спеціальні заняття для мам занурює у дуже близьке соціальне середовище — людей, які мають схожі проблеми і які теж працюють над собою, не бояться труднощів і відкриті до постійного розвитку.
    Усе сказане тією ж мірою стосується татів у декреті, яких сьогодні стає дедалі більше.

А що тут може запропонувати музей?


Музей як загальне надбання суспільства має бути відкритим для будь-якої аудиторії. Сьогодні пеленальні столики в туалетах чи спеціальних кімнатах, затишне місце для годування грудьми чи навіть дитячі візочки, які можна позичити на вході у великих музеях, стали загальною нормою у багатьох країнах світу. Метрополітен, наприклад, має окрему дитячу бібліотеку для сімейного відпочинку, а Музей мистецтв Карнеґі пропонує батькам мікрохвильову піч для підігріву дитячої їжі.

Чимало світових музеїв сьогодні також обирають мам/татів з немовлятами як важливу цільову аудиторію, з якою ведеться спеціальна робота. У фокусі зору — можуть бути маленькі діти (наприклад, польський Полін пропонує музичні заняття для діток від 1 до 3 років). Але частіше увага звернена на роботу з мамами і татами — на їхні інтереси і розвиток.

Скажімо, у Національному музеї Варшави заняття для мам/татів з маленькими дітьми (від 0 десь до 2-х років) відбувається щочетверга вранці об 11:00. Ранок буднього дня — це час, коли немає великого напливу відвідувачів, а також вже розвантажений транспорт і легше дістатися музею. Назва заняття звучить як «Mamy w muzeum», що є грою слів і означає ще й «Маємо в музеї». Бо музей для мам має справді багато що. Це і пеленальні столики в туалетах, і можливість пересуватися по музейних залах (покритих паркетом) з візочком, і килимки з іграшками, які стеляться на підлозі, щоб діти могли гратись… Музейні едукатори, які ведуть заняття, відповідно реагують на потреби аудиторії — є в постійному контакті не лише з дорослими, а й з дітьми, делікатно слідкують, щоб малеча не доповзала заблизько до картин чи скульптур (наголошують при тому на безпеці для дитини), слідкують, наскільки група готова ще слухати чи вже треба змінювати обстановку.

«Зміна обстановки» полягає в тому, що заняття починається в залах музею, і триває там в середньому 20 хв (чи стільки, скільки витримає аудиторія), а тоді вся група перебирається в Освітню кімнату. Це приміщення тут є ключовим — без нього такі заняття були би коротшими і складнішими в організації. В Освітній кімнаті чекає проектор зі слайдами, пов’язаними з темою лекції, де музейний едукатор буде продовжувати свою розповідь. Але обстановка набагато вільніша — діти бавляться на килимку в центрі кімнати іграшками, молодших можна тут же перепеленати на столику поруч, можна годувати і підколисувати у візочку, слухаючи едукатора. Поруч кухня, де є чайник з водою, є також туалет.

Проектор теж є додатковою допомогою для едукатора. Тут можна представити зображення, пов’язані з темою, яких немає в музеї, запропонувати яскраві цитати чи відеосупровід до своєї теми.

Звісно, в залах музею є непорушні правила, за якими слідкує сам едукатор і музейні наглядачі: не можна торкатися експонатів, не можна годувати дітей. Якщо дитина починає шуміти і мама не може її заспокоїти, то мусять обоє вийти на коридор (кожна мама це відчуває без нагадування, враховуючи присутність й інших відвідувачів у залах), а якщо мама чи тато зовсім не може заспокоїти дитину, то покидає заняття. Хоча такої ситуації мені не траплялось. Почуваючи спокій і зацікавлення мами, діти поводяться цілком відповідно до оточення. Перші хвилини вони зацікавлено розглядають мистецтво і залу, далі шукають собі інших розваг з власними іграшками і якраз через 20 хвилин наступає той момент, коли час уже іти в Освітню кімнату.

Така робота з батьками у декреті не є для музею особливо затратною, натомість має свої переваги: утверджує відкритість до різних аудиторій, заявляє про музей як місце цікавого проводження часу для молодих батьків, позиціонує музей як сучасну трендову інституцію. А також дає далекоглядні результати: батьки, які з задоволенням і регулярно приходять у музей з маленькими дітьми, будуть приходити і далі, коли діти підростуть, виробляючи й у дітей інтерес і звичку ходити до музею.

Креативна дитинаMuzeum Narodowe w Warszawie (фото)

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати