На “Кодима-фесті” презентували віднайдені регіональні традиції

Чотири десятки місцевих традиційних страв, майже 30 регіональних дитячих ігор і стільки ж фрагментів весільних обрядів були презентовані на етнофестивалі “Кодима-фест“, що цього року на початку червня вже вдруге відбувся на крайній півночі Одещини, в селі Івашків Кодимського району. Проведенню фестивалю передувала кількарічна пошуково-дослідницька робота по пізнанню унікальної традиційної культури Південного Поділля із залученням районної влади, вчителів та учнів сільських шкіл.

“Які жахливі дороги! Уявляєш, спеціально до фестивалю вони викопали ставок, облаштували береги, відновили русло місцевої річки і позводили через неї містки! Я не збагну, яким чином ініціаторам вдалося домовитися з місцевою владою про проведення такого фестивалю! Там усе справжнє! Це було феєрично, тобі обов’язкого треба туди поїхати!” – приблизно такі відгуки чулися минулого року від різних людей, яким вдалося побувати на першому “Кодима-фесті“. Заінтригували! Тож цього року питання “їхати-не їхати” навіть не стояло.

Дороги. Звертаєш з траси і потрапляєш у трясучу реальність. Кілька десятків кілометрів можна їхати 2-3 години. Було видно, що місцеві призвичаїлися і вміло маневрували між мозаїчними вибоїнами. А приїжджі жартували, що приїхавши на фестиваль, справді не хочеться додому… бо доведеться повертатися назад тим же битим шляхом:)

А втім, по приїзді пережите на дорогах одразу забувається. Потрапляєш у зовсім іншу реальність місцевого колориту, привітних мешканців, розлогих ландшафтів, якогось спокою, запахів та звуків природи. Усе справжнє: люди, емоції, страви, співи, танці, обряди та традиції. Під фестиваль в Івашковому відведено площу у понад два гектари. На цій території розташували локації фестивалю та звели макети регіональних хат з етнічним оздобленням всередині. А відкрився фестиваль видовищною ходою під різноманітний музичний акомпанемент учасників дійства. 

Кодима-фест. Фото з фб-сторінки Андрія Ляшука

Кодима-фест. Фото з фб-сторінки Андрія Ляшука

Кодима-фест. Фото з фб-сторінки Андрія Ляшука

Кодима-фест. Фото з фб-сторінки Михайла Діденка

Особливо припали до душі малим відвідувачам фестивалю – тюки з сіном, розкидані по полю. На них дорослі сиділи, слухаючи концерт, а дітлахи, що тільки там не виробляли:) 

Концерти на фестивальній сцені тривали допізна. Виступали не лише народні колективи району, а й гості з інших куточків України. Серед запрошених — відомі гурти та актори: “Хорея Козацька”, “Русичі”, “Друже музико”, “PoliКарп”, “Сільська музика”, Сашко Лірник, інструментальна капела «Надобридень», дитячий колектив “Орелі” та інші.

Кодима-фест. Фото Володимира Хоменка

Кодима-фест. Фото Володимира Хоменка

Кожен учасник фестивалю гордий показати себе та свою самобутність. У нас це роблять ось так – а у нас так! У Кодимському районі з населенням до 30 тисяч кожне з 24-х сіл унікальне своїми традиціями, кухнею та діалектами. На півночі район межує з Вінницькою областю, а на заході – з Молдовою. Культурні впливи очевидні: кілька локацій фестивалю названо молдовськими словами – дитячий майданчик “Котруца” (у перекладі — маленька ніша-тайник у печі) та кулінарний простір “Котуня” (місцева назва літньої печі, споруджується на подвір’ї). Юшка з тістом, тушкована капуста по-писарівськи, бабка з чорносливом, лисогірські нудлі, пизи, паланиці з бринзою, ребра з чорносливом, хрустики весільні, мандрики, вараниці з горіхово-часниковою мачанкою, кисіль “виганяйло”, мамалига, баба нєгру, каша-ляпа, душики, манзарі, печеня з сирними пончиками – це далеко неповний перелік місцевих традиційних страв, якими пригощали гостей “Кодима-фесту”. Всі страви готували місцеві жіночки на живому вогні і в печі. 

Кодима фест. Фото з фб-сторінки Михайла Діденка

Лариса Посухіївська, учасниця ансамблю “Витоки”, с.Загнітків Кодимського району Одеської обл.

“Це Капусняк. Спочатку треба посмажити м’ясо, сало на шкварки, додати цибулю; посолити, поперчити, влити кип’яток, додати кукурудзяні крупи. Коли трохи проваряться, кинути рисові крупи. Коли це майже готове, додати кислу капусту і за хвилину свіжу капусту з морквою, варити до готовності. Це загнітківські традиції. Колись на весіллі готували таку кашу”.

“Якщо ти не пробував “ляпу”, то не був у Кодимському районі, – жартують обласні журналісти і діляться рецептом. – Це унікальна каша, вона готується на справжньому молоці з-під корови, в яке добавляються вершки. Молоко виварюється з рисом і пшоном, потім добавляються вершки і масло. Все довго вариться, виходить густа каша, як пюре, а зверху кладуться шкварки з салом. Тобто це щось таке неправильне, мабуть, з дієтичної точки зору, але дуже смачне”.

Розповідають, що у Кодимському районі досі печуть на весілля і похорони обрядові хліби. А кодимським хлопцям, які служать в АТО, бабусі печуть із замовляннями спеціальний хліб на життя, “щоб куля не влучила”.

Такі хліби вручали гостям фестивалю “Кодима-фест”. Фото з фб-сторінки Ірини Вишневської

Головною прикрасою дитячого майданчику “Котруца” стали чарівні солом’яні тварини, лабіринти з кукурудзи, привабливі хатинки з сіна, створені студентами Одеського художнього училища імені Грекова. Тут діти гралися у традиційні ігри, які були, зокрема, віднайдені завдяки пошуковій роботі в селах Кодимського району. Ігри мають досить оригінальні назви: Жмурки, Бочка, Довга лоза, Коза, Полянки, Бурячки, Кепкур, Блошки, Клубочок, Копане масло, Знамено, Черчик, Сліпий, Невід, Коблик, Сліпий заєць, Баранець, Киш-киш горобець, Віночок, Свинки, Квочка, Горюдуб та ще всякі заклички, лічилочки, а на додачу ще й казки від Сашка Лірника. 

А неподалік дитячого розташувався майданчик з майстер-класами від народних майстрів, як місцевих так із інших міст України. 

“Щойно з фестивалю, дивилася там старовинні обряди весілля. Дуже цікаво!” – ділиться молода дівчина – мешканка Івашкова зі своїми знайомими в місцевому магазині, який за сто метрів розташований від території фестивалю. А подивитися було на що. Головною темою Другого етнофестивалю “Кодима-фест” стало обрядове дійство “Весілля Кодимщини”. Протягом двох днів на малій сцені фестивалю села району демонстрували фрагменти своїх весільних обрядів і навіть весільні автентичні строї. 80-літня Анна Зубко усіх вразила своїм весільним костюмом: сукнею та восковим вінком, які зберігає від дня свого весілля, з 1958 року.

Молода у автентичному весільному вбранні, яке належить 80-й Анні Ісааківні Зубко (ліворуч)

Демонстрація весільних обрядів. Фото з фб-сторінки Михайла Діденка

Відео з весільного обряду – зустріч молодого з молодою.

Духові оркестри – це ще одне унікальне явище кодимських весіль. Встояти неможливо, пританцьовували усі присутні. Цікаво, що тут грати на духових інструментах навчають по школах, зокрема в селі Івашків діє дитячий духовий оркестр “Іващани”. А на самому фестивалі грало по три оркестри водночас.

Села Кодимщини спеціалізуються також на промислах. Розповідають, що в цьому краї, до якого входить і село Івашків, вирощують на продаж малину, а в селі Лісогорка люди збирають і продають оптом цілющі трави. Чи не в кожному селі багато цілющих джерел. Зокрема, до джерела під назвою “Жолоби”, яке тече в селі Пиріжна, під час фестивалю організовували для туристів екскурсії. Є місцеві майстри, що презентують традиційні ремесла – гончарство, плетіння з рогози, створення писанок, ляльок та витинанок.

Роботи Михайла Діденка та Юлії Гушул, м.Вінниця

Роботи різьбяра Володимира Приходька, м.Миколаїв. Фото з фб-сторінки Михайла Діденка

У цих краях досі вірять у прикмети. Наприклад, вважається лихим знаком попрану білизну сушити навиворіт (а лише лицевою стороною), бо відвернуться люди. Тут також побутує унікальний похоронний ритуал. Людина, яка втратила близьку людину, повинна під час похорону серед присутніх вибрати собі заміну і чужу людину шанувати, як своїх матір, батька, сестру чи брата.

Церква Покрови Божої Матері в с.Івашків

Особливу атмосферу в селі Івашків має церква Покрови Божої Матері, збудована без єдиного цвяху 1883 року. Через холодні зими прямо у церкві недавно збудували грубку.

“Цього року виповнюється 134 роки нашому храму. В ньому правили унікальні батюшки. У 1971 році помер батюшка, якому було 91 рік. Під час першої світової війни він лікував поранених солдатів по полях, рани змащував якоюсь маззю, яку сам виготовляв, – розповідає матушка місцевої церкви Покрови Божої Матері. Напередодні Трійці після вечірні вона прикрашала зіллям підлогу. – “Ми зараз збираємо інформацію про всіх попередніх батюшок, що правили в цьому храмі, хочемо видати книжку, і про село Івашків також”. Завівши мову про фестиваль, почала нарікати: “От не слухаються організатори цього фестивалю! Ну чому цей фестиваль не перенести на тиждень пізніше, адже сьогодні поминальна субота перед Трійцею, в цей день поминають покійних, а не танцюють. На вечірній службі майже нікого не було, а в попередні роки багато діток в цей день сповідалося”.

Кодимщина живе своїм розміреним ритмом. Тому новий фестивальний формат спочатку був сприйнятий із засторогою – кажуть організатори. Села у кілька тисяч мешканців не звикли до чужих, туристи раніше туди не часто втрапляли. Минулого року було складно знайти хати для розселення учасників фестивалю, люди боялися впускати до себе незнайомих, а цього разу мешканці села вже самі зголошувалися, пропонували свої послуги.

Геннадій Гладенький, голова Кодимської районної ради

“Тут був рубіж великих держав – Османської імперії і Речі Посполитої. У цьому селі деякі райони називаються по-козацьки, наприклад, П’ята сотня, де відповідно жили козаки. Півсела Івашків носить польське коріння… Цей етнофестиваль почав досліджувати і відроджувати історію краю. У цьому році, я як керівник району, бачив, що люди самі від села вже відкликаються. Нам треба пробудити громаду, щоб громада розуміла, що не держава повинна мені щось, а я повинен спочатку для держави зробити. В цьому році до ста-двісті чоловік в селі працювало одночасно, прибирало сміття, відновлювало інфраструктуру. До цього фестивалю ми зробили острів на нашому ставу, поставили новий кований місток Кохання – це 100 тисяч… Я називаю вам такі цифри, які сільський голова разом зі своїм братом вкладають у це село. І люди підтримують, відкликаються. Відродження України почнеться не з Києва, а з таких сіл як Івашків, Кодима. Якщо ми на місці не зробимо Україну вільну, незалежну, то ніхто ніколи не зробить. На прикладі Івашків ми хочемо показати, що це можна зробити”.

До організації «Кодима-фесту» долучилися районна державна адміністрація, місцеві аграрії та Івашківська сільська рада. Ідея ж його проведення належить подружжю Скориків, Дмитру та Надії. Відродження регіональної традиційної культури у всіх її аспектах – стало провідною ідеєю етно-екофестивалю “Кодима-фест”. Фестиваль не як мета, а як засіб для пізнання свого краю.

Дмитро Скорик, керівник проекту “Кодима-фест”

“Фестиваль “Кодима-фест” був задуманий не просто подією одного чи двох днів. Протягом року вся галузь освіти, культури й інші служби району були задіяні в тому, щоб розкопати наше коріння, освітяни вивчали і фіксували обряди, звичаї; діти ходили по селах і розпитували старих людей. Це сколихнуло весь район. На дитячому майданчику ви побачите, що діти стали грати в ігри, які були забуті взагалі, в ігри, в які грали прадіди і прабаби сто і двісті років тому. Весілля, яке ви побачите на сцені, також було забуте.

Унікальна регіональна кухня, традиційні регіональні ігри, традиційне Кодимське весілля – це унікально, бо не написане в жодній книжці. Коли ми тільки починали, у вчителів і працівників культури була така спокуса: вони казали, дивіться, як гарно написано в книжці, давайте це візьмемо. Я кажу, так це ж вже написано, це відомо, а є скарби, які невідомі, нам треба їх відкрити. Ми сподіваємося, що це багатство нашої культури буде відтворювати кожен у своєму житті”.

Минулого року в етно-фестиваль було вкладено понад 700 тисяч гривень. Значна частка коштів пішла на облаштування інфраструктури села та фестивального простору. В селі Івашків було викопано ставок, відновлено русло річки, зроблений ландшафтний дизайн території, побудований міст Кохання, зведена українська етнічна хата, встановлені освітлювальні ліхтарі, тощо. У районі не приховують, що цей масштабний захід має за мету разом з розвитком культури привернути увагу туристів і потенційних інвесторів, що може стати поштовхом до розвитку економіки краю.

Вадим Козачок, голова Кодимської РДА

“Ми дуже часто кажемо, що Південь, Бессарабія – це перлина нашої області, ми звісно погоджуємося. Але у нас також є Північ, є Кодимщина. Тобто якщо то перлина, то це справжній діамант туристичний для всього світу, і ми це відкриваємо. Звісно, обласна адміністрація підтримує, цього року на цей фестиваль виділено біля 200 тисяч, запропоновані інфраструктурні рішення. Це приклад для інших громад, інших районів, інших територіальних об’єднань як і що можна робити для того, щоб регіон розвивався. Десь це може бути туристичний фестиваль, десь це може бути культурна подія, десь розвиток освітніх проектів, оздоровчих. Треба просто працювати, об’єднуватись, а Кодимщина дає приклад, як це робити”.

На думку науковців, “Кодима-фест” – чи не єдина локація, де етнофестиваль існує у своєму природньому вигляді і є результатом ґрунтовних польових розвідок.

Більше про фестиваль дивіться на фб-сторінках, присвячених Кодимщині та фестивалю: 
1. Відділ комунікації Кодимської РДА
2. Вечірня Кодима (фоторепортажі з фестивалю)
3. Місто Кодима
4. Сайт фестивалю kodyma-fest.com

Катерина Качур, НЦНК “Музей Івана Гончара”

Share Button

2 відгуків

  1. Ліана Лістунова

    Одна біда. Не можна було бути одночасно повсюдно. А хотілося. Бо програма фестивалю дуже насичена. І ще. 2 дні замало.

  2. Валентина Ткач

    Чудова стаття! Хоч я теж була учасницею фестивалю в цьому році і мені сподобалось там, після прочитання цієї статті, зрозуміла, що знову хочу потрапити на цей фестиваль. Бо багато ще всього хотіла б побачити знову. Там дійсно чудова атмосфера і люди. Дякую!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати