Iван Гончар: Щоб українці знали про себе!

Розпочалися заходи до 100-річчя з дня народження видатного громадського й культурного діяча Івана Макаровича Гончара

У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» розпочався проект «Завтра — Різдво!», що триватиме аж до Водохреща. Подія приурочена до 100-річчя з дня народження засновника музею. Іван Макарович Гончар (27 січня 1911 р. —18 червня 1993 р.) — талановитий художник і скульптор, самобутній народознавець та самозречений колекціонер. Доробок цієї однієї людини дорівнює здобуткам цілої наукової інституції! Він — автор пам’ятників Устиму Кармелюку, Івану Гонті, Григорію Сковороді, молодому Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Михайлу Коцюбинському, Володимиру Сосюрі; портретів Богдана Хмельницького, Марії Заньковецької, Леся Курбаса, Анатолія Солов’яненка… З кінця 1950-х збирав предмети народної культури та побуту, тим самим перейшовши в опозицію до радянської влади. Як результат за три десятиліття колекція українських старожитностей нараховувала 7000(!) експонатів. Все те робилося з єдиною метою — українці повинні знати про себе!

Аж до Водохреща в музеї відбуватимуться новорічно-різдвяні дійства

Святкуватимуть століття фундатора музею різноманітно. Впродовж майже місяця відбудуться майстер-класи з витинання, розпису на склі, випікання пряників і вивчення колядок; презентації кліпу «Щедрик» Олега Скрипки та анімації Сашка Лірника і Степана Коваля; виставка «Українське Різдво: символи та знаки»; імпреза «Ніч у музеї»; акція «12 страв до Різдва у колі відомих українських родин» (в меню «Щука по-гайдамацьки» від гурту «Гайдамаки», кутя від Ніни Матвієнко, узвар від братів Капранових…); показ мод від дизайнера Лесі Теліженко… Далі країною роз’їжджатиме мандрівна виставка «Іван Гончар. Звитяга одного життя». Також 2011-го до друку готується книжка про Івана Макаровича «…А в моїй хаті своя свята правда», що писалася майже 14 років! Її автор — завідувачка відділом архівів Лідія Дубиківська-Кальненко, співавтор — син колекціонера, нині директор центру Петро Гончар. Поки рукопис ще в роботі, пропоную читачам «Дня» фрагменти з іншої книги — книги спогадів.

Лідія Дубиківська-Кальненко: — Назва книжки — це цитата із щоденників Івана Макаровича. «Прийду я із міста в свою хату-музей і ніби прибуду з чужої країни в рідну, — писав він у квітні 1969 року. (Пані Лідія цитує напам’ять). — Вирує Хрещатик, гомонять вулиці й установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, а в моїй хаті своя свята правда і дух народу, що зігріває наші змучені душі». Іван Гончар народився в селі. У хаті — на печі він творив: малював, ліпив, вирізував. Вона була його пристанищем. Навіть потім, коли мав квартиру в центрі Києва, на вулиці Артема, все одно вирішив побудувати дім.

Нинішній “хранитель скарбів” – директор центру Петро Гончар

Петро Гончар: — Мабуть, для жодного народу образ хати не означає стільки, скільки він значить для українців. Очевидно, це тому, що ми довго не мали своєї держави. Згадаймо Шевченка: «В своїй хаті й правда, і сила, і воля».

Пригадую, якось у перші роки незалежності потрапив у військову частину. У колишній ленінській кімнаті порожньо, тільки висить картина із намальованим на ній чепурненьким будиночком. «То, — кажуть, — наш оберіг!». Тобто, десь на підсвідомому рівні для нас хата — більше, ніж просто приміщення для життя. Вона має сакрально-філософський зміст і є праобразом України.

Лідія Дубиківська-Кальненко: — У Гончаревому домі багато хто шукав прихистку — духовного, психологічного, емоційного. Це можна порівняти з тим, коли людина приходить до церкви: постоїть, помолиться, запалить свічку і, набравшись сили, повертається, так би мовити, у світ. Бувало, студенти забігали на обід, а ті, хто не мав де приткнутися, залишалися на ніч. Навіть трапився такий кумедний випадок. Один з хлопців попросив написати рекомендацію для вступу в університет. У результаті йому довелося вступати… вісім разів — Іван Макарович перебував в опозиції до радянської влади.

Петро Гончар: — Іванові Макаровичу довіряли. На дворі радянські часи: треба мати посвідчення, мовляв, представляєш державну структуру, для якої шукаєш старожитності. А тут чоловік собі збирає в приватний музей. Хоч би куди він ішов, переважно експонати йому дарували. Зрідка за символічні гроші купляв сам. Якщо взяти альбом «Україна й українці», то там же стільки чиїхось родинних фото! Ікона «Святий Микита» знайдена у селі Тарасівка на Черкащині — Шевченковій батьківщині. (Показує). Якщо подивитися біографію

Цю ікону Святого Микити, ймовірно, малював дяк, у котрого навчався Тарас Шевченко

Кобзаря, він учився в дяка, в якого, як пише, дуже гарно виходив Святий Микита. Цілком можливо, що цей образ малював той самий дяк — вчитель малого Тараса. З усього видно, що робота належить пензлю віртуозного майстра-іконописця. А то, ймовірно, робота самого Шевченка. (Бере в руки іншу картину). Якось Іван Гончар приїхав у маєток Лизогуба, що в Седневі на Чернігівщині. Садівник йому розповів, що неподалік є стара церква, де, до речі, Тарас Григорович малював, а на хорах там усілякий мотлох валяється. Якраз серед цього мотлоху вона й була знайдена. «Ну, рука Шевченка, — все примовляв колекціонер. — Точно брюлловська школа. Шевченкові жінки всі схожі на жінок, зображених Брюлловим». Але, звісно, ніяких стовідсоткових підтверджень немає. Іван Макарович був дуже амбітним. Завжди прагнув бути попереду. Любив, аби його хвалили, що природно для художника. Раптом йому кажуть припинити «націоналістичну» діяльність, віддати усе назбиране державі, написавши в газеті, мовляв, помилявся. Тоді далі матиме великі державні замовлення і визнання. Тут зіштовхнулися честолюбство та ідея. У той час його майстерню не раз підпалювали, часто дзвонили додому і погрожували… Він постійно мене запитував: «Що робити?». Певен, переживав складну внутрішню боротьбу. Проте вистояв. Завдяки друзям: Лідії Орел, Леопольду Ященку, Наталці Поклад, Миколі Кагарлицькому, Олесю Фесюну… Між іншим, вони були, що називається, на списку у КДБ, як і всі ті, хто приходив у нашу хату-музей потім.

Лідія Дубиківська-Кальненко: — У щоденникових записах народознавця написано, що невесело розпочався 1973 рік. Прийшли Петрусь з Ніною (Петро Гончар з дружиною Ніною Матвієнко. — Ред.) на Різдво. І та розповідає, що її брата, який на той час служив у Німеччині, запитували, чи буває у хаті скульптора Гончара, коли приїжджає у Київ…

А це може бути робота самого Шевченка

Петро Гончар: — Іван Макарович ставив перед нами завдання, щоб раз на тиждень приводили в музей з десяток людей. Це була така просвітницька робота! Формування духовного війська! Він ніколи не сприймав свою численну колекцію як музейне зібрання. Все те не зберігалося у сховках, а прикрашало хату. Хотів не просто дати прихисток тим культурним цінностям, які зникають або зникли би, коли б не визбирав. Прагнув будь-що створити середовище, щоби кожна людина, потрапивши туди, могла відчути свою ідентичність.

Лідія Дубиківська-Кальненко: — Приходили до хати, бачили там розмаїті вишиванки і згадували, що в скринях їхніх бабунь такі ж сховані. Ба більше. Такі ж ікони у них колись стояли на покуті. Так починали усвідомлювати, хто ми є.

Петро Гончар: — Тут, при вході в музей, зібрано весь український рід у фотографіях. Кожен себе може там побачити. У дзеркалі (Дзеркало серед робіт розміщене таким чином, що коли хтось у нього гляне, то ніби додається до нашого родоводу — Ред.). В експозиціях нашого музею, мабуть, вперше за всю історію вітчизняної музеології, «виставлені» люди — колекціонер зібрав понад 20 тисяч знімків українців кінця ХІХ — початку ХХ століть. Іван Гончар збудував цей музей для нас, заповідавши: «Це — ваш дім! І хай ніхто чужий не розповідає, як тут жить. Бо ми самі його витворили. Своїми руками. Своїми серцями. Це зафіксовано в нашому традиційному мистецтві та народній культурі. Тож, якщо хочете бути щасливими, живіть у себе вдома!».

Надія Тисячна, фото Костянтина Гришина, “День”

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Які події в Музеї Івана Гончара найбільше привертають вашу увагу?

Результати