Створення УЦНК “Музей Івана Гончара” (1993-2004)

22 листопада 2010 о 10:32 | Історія, Про Музей

Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” створений на базі державного музею І. М. Гончара, указом президента України № 1521/99 від 2 грудня 1999 р. і підпорядковується Київській міській державній адміністрації. Державний музей І. М. Гончара було засновано у вересні 1993 р., майже через два роки після відповідного доручення президента України № 6/0114-14-3 від 18.12.1991 р. після смерті Івана Макаровича Гончара (18 червня 1993 року).

Наприкінці 80-х років минулого сторіччя відбулась перша, на жаль невдала, спроба створити державний Музей Івана Гончара. В цій події активну роль відіграв Український Фонд Культури на чолі з відомим поетом і політиком Борисом Олійником. Між Фондом та Іваном Гончарем була укладена угода, яка передбачала побудову нового приміщення музею у вигляді монументальної української хати на суміжній до приватного будинку І.М. Гончара території (вул. Січневого повстання, 46). Будівництво мало відбутися за рахунок благодійних коштів, зібраних Фондом Культури під цю програму, з умовою, що вся колекція та творче надбання митця після його смерті стане власністю Фонду. Програма створення такого музею набула широкого розголосу в засобах масової інформації, однак кошти, зібрані Фондом, не були реалізовані, принаймні на створення музею. За свідченням автора архітектурного проекту Якова Ковбаси, особисто він над розробкою проекту працював безкоштовно. Згодом інфляційні процеси, які розпочалися в Україні, знецінили решту благодійних коштів .

У 1991 р., через кілька днів після обрання президентом України Л. М. Кравчука, відбулась його зустріч з І.М. Гончарем, під час якої обговорювались питання створення державного музею на базі його колекції. Президент запропонував на вибір приміщення, які належали на той час Міністерству оборони України – будинок гарнізонної гауптвахти (зараз там знаходиться адміністрація Музею історії ВВВ та Музей прикордонних військ) або колишню садибу військового генерал-губернатора, в якій тоді знаходився гуртожиток працівників МО України та кілька військових адміністративних підрозділів. Безсумнівно, Іван Макарович виявив бажання розмістити свій музей в історичній садибі. Він інтуїтивно відчув прекрасні об’ємно-просторові можливості цього приміщення для створення багатофункціонального центру народної культури. Саме таким він уявляв майбутній державний музей. Ця ідея зародилася і сформувалася упродовж десятиріч в його приватній хаті-музеї, в будинку, де проживав і творив митець. Результатом зустрічі між Іваном Гончарем і Леонідом Кравчуком стало доручення Президента за № 6/0114-14-3 від 18.12.1991 р. про створення Музею І.М. Гончара та його розміщення в будинку колишнього військового генерал-губернатора.

Однак, через чисельні маніпуляції чиновників усіх рівнів, питання про юридичне створення Музею не вирішувалося, а, натомість, розбудовою новоствореного закладу почав “опікуватись” Музей історії Великої Вітчизняної війни, розташований на суміжній території – мальовничих пагорбах Дніпра. «Опікуни» запропонували Іванові Макаровичу допомогу з інвентаризації його колекції та надали невелику експозиційну площу для влаштування персональної виставки у приміщенні колишньої садиби головнокомандуючого Київського військового округу. Водночас, вказаним музеєм вирішувалось питання про звільнення приміщень садиби по вул. Січневого повстання, 29 та їх косметичного ремонту. Більше того, Музей історії ВВВ замовив проектним інститутам “Діпроміст” та “Укрпроектреставрація” ескізні проекти пристосування будинку під виставкові зали Музею історії ВВВ (лист директора музею В.А. Козлова від 28.02.1992 р.). Про створення музею на основі збірки І.М. Гончара Міністерство культури України та Київська міська влада почали потроху “забувати.”

На жаль, митець не дочекався від влади конкретних дій по створеню музею – 18 червня 1993 року І.М. Гончара не стало. Тисячі киян взяли участь у жалобній ході від Володимирського собору до Байкового цвинтаря, і багатьох із них хвилювало питання – а де ж Музей, створенням якого так опікувався Президент?

Лише після особистого письмового звернення Леоніда Кравчука від 16 серпня 1993 року до Київської держадміністрації: “Це питання занадто затягнулося. Слід терміново поставити крапку, хоч би з поваги до пам’яті покійного”, 22 вересня 1993 року вийшло розпорядження Представника президента Київської міської державної адміністрації Л. Косаківського № 1003 “Про створення у м. Києві Музею І. М. Гончара” та розміщенні його у нежитловому будинку №29 по вул. Січневого повстання, з підпорядкуванням його Головному управлінню культури м. Києва. В жовтні 1993 р. вийшов наказ №22, підписаний начальником Головного управління культури м. Києва О. Биструшкіним “Про створення у м. Києві музею І.М. Гончара”.

На початку 1994 р. приміщення, загальною площею 1570 м. кв., нарешті, були передані Музею І.М. Гончара адміністрацією Музею історії Великої Вітчизняної війни. Стан приміщень був жахливий (дефектний акт від 18.01.94 р.). Лише 4 кімнати площею 170 м. кв. були частково відремонтовані, втім усе, що можна було демонтувати на інших площах (електричне обладнання, полотна дверей, дошки підлоги, віконні рами тощо), було “евакуйовано”. Натомість в унікальні підвальні приміщення XVIII ст. завозилось будівельне сміття, якого нами пізніше було вивезено аж 250 тон. За перший рік існування Музею І.М. Гончара вдалося повністю відремонтувати приміщення площею 300 м. кв. і, частково – площею 270 м. кв. без заміни технічних мереж. Утім вже в 1995 р. розпочалися труднощі з фінансуванням ремонтно-будівельних робіт, а, починаючи з 1996 р., фінансування припинилося повністю. Та й це були ще не всі проблеми. Приміщення, в якому був розташований Музей, не відповідало елементарним санітарно-гігієнічним, експлуатаційним, протипожежним та охоронним нормам, не кажучи вже про те, що ніяк не вирішувалося питання остаточного звільнення будинку від мешканців гуртожитку, визначення прилеглої території та надання їй правових та юридичних засад.

Попри наші чисельні звернення в Управління культури м. Києва з проханням виділити кошти на утримання Музею, в Кабінет міністрів та Міністерство оборони України з проханням остаточно звільнити приміщення гуртожитку та передати будинок на баланс Музею, багаторазові заклики до депутатів Верховної Ради, публікації в засобах масової інформацій, телевізійні та радіопередачі, справа створення Музею не зрушувалася з місця. Єдиним кроком уперед стала юридична фіксація 30 грудня 1997 р. (за 4 роки після заснування державного Музею) передачі нежитлових приміщень загальною площею 1570 м. кв. від Міністерства оборони України до сфери управління Київської міської державної адміністрації (акт прийому-передачі від 30.12.1997 р.).

Наприкінці 1999 року, а саме 22 листопада, Петрові Гончару та Ніні Матвієнко вдалося запросити Президента України Леоніда Кучму відвідати Музей, щоб показати йому унікальні експонати й ознайомити з проблемами становлення музею як державної установи. До візиту Президента приєдналися Міністр оборони Кузьмук О.І., Голова держадміністрації м. Києва Омельченко О.О., начальник Управління культури м. Києва Биструшкін О.П. та інші високопосадовці. Президент та його супровід були ознайомлені з діяльністю Музею, з перлинами унікальної колекції, проблемами існування закладу, а наприкінці – з програмою та проектною пропозицією створення Українського центру народної культури „Музей Івана Гончара”. Суть концепції полягала в тому, щоб не лише розмістити музей у садибі, але й саму архітектурну пам’ятку XVIII ст. зробити елементом музейної експозиції. Для цього необхідно було зберегти і реставрувати як центральну споруду садиби XVIII ст., так і побудовані в кінці ХІХ ст. два західні флігелі. В розробці проектної пропозиції брали участь дипломниця Київського університету будівництва і архітектури Леся Заїка (її науковий керівник – консультант-архітектор І.М. Малакова з Інституту «Укрпроектреставрація») та адміністрація музею. Наприкінці відвідин Президент Леонід Кучма пообіцяв посприяти втіленню цієї програми в життя, і в книзі відвідувачів залишив власноручний запис: “Великий гріх, якщо і надалі колекція буде зберігатись в таких умовах. Гріх перед народом”.

Після цих відвідин 2 грудня 1999 р. вийшов Указ президента України „Про створення Українського центру народної культури „Музей Івана Гончара” (№ 1521/99), в якому йшлося: «З метою збереження, подальшого розвитку традицій народної творчості та дослідження національного українського мистецтва постановляю:

1. Створити Український центр народної культури „Музей Івана Гончара” на базі Музею І.М. Гончара, залишивши його в підпорядкуванні Київської міської деражвної адміністрації.

2. Кабінету Міністрів України вирішити питання, пов’язані із звільненням жилих /гуртожиток в центральному будинку та північній прибудові/ та нежилих /два західних флігелі/ приміщень по вул. Січневого повстання 29 у м. Києві та передачею їх на баланс Українського центру народної культури „Музей Івана Гончара”».

На початку 2000 року в Музеї почалася плідна робота по створенню Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”. А саме: організована служба замовника музею, отримано лист-дозвіл на проектні роботи (17.01.2000 р.), отримано архітектурно-планувальне завдання на проектування (01.09.2000 р.). Окрім цього була підписана угода з архітектурно-проектною майстернею “Реставратор” на допроектні пропозиції реставрації і реабілітації центральної будівлі садиби, пам’ятки архітектури національного значення під №866.

У цьому ж році архітектурні допроектні пропозиції (керівник Діхтяр Я.Я.) були виконані, розглянені та схвалені на Вченій раді науково-дослідного Інституту теорії та історії містобудівництва (протокол №10 (913) від 26.12.2000 р.) і затверджені начальником Управління охорони та реставрації пам’яток містобудування і архітектури державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України М.М. Кучеруком (лист № 6/11-18 від 12.01.2001 р.).

Разом із тим, упродовж 2000 року відбулася остаточна передача Міністерством оборони споруд садиби по вул. Січневого повстання, 29 Музеєві Івана Гончара (Акт від 22. 02. 2000 р. на передачу складських приміщень – південних флігелів, Акт від 26. 09. 2000 р. – на передачу 1069 кв. м. житлових приміщень гуртожитку центрального будинку і північної прибудови та земельної ділянки площею 0,46 га). Протягом року були розроблені і затверджені наукова концепція Центру, програма діяльності підрозділів, затверджено штатний розпис. При підготовці програми першочергових ремонтно-будівельних робіт Київською міською радою 12.10. 2000 р. було прийнято рішення “Про реорганізацію Музею І. М. Гончара” (№ 40/1017), а 02.11. 2000 р. – рішення “Про надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва садиби № 29 на вул. Січневого повстання” (№ 71/1048).

Наступний 2001 рік пройшов в очікуванні виконання обіцянок адміністрації міста про виділення коштів на створення Центру. В 2000 р. на розвиток УЦНК “Музей Івана Гончара”, проектні та ремонтно-будівельні роботи Управлінням культури м. Києва було виділено лише 50 тис. грн. Разом із тим, на ювілейному вечері в «Українському домі» з нагоди 90-річчя з дня народження І.М. Гончара, представники української культурної еліти О.П. Биструшкін та М.Г. Жулинський запевняли, що питання створення музею та його розбудови майже вирішено. Радник з питань культури Київської міської держадміністрації А.І. Тимчик, закінчив свою промову там такими словами: “У зв’язку з реорганізацією Музею потрібно буде зробити все так, щоб ми мали дійсно Український центр народної культури. І вже в цьому році Київська міська рада і міський голова передбачили на утримання Музею 1 млн. 214 тис. грн. З них 970 тис. – на те, щоб відремонтувати приміщення. Сподіваємося, що УЦНК “Музей Івана Гончара” стане одним із важливих осередків формування національної свідомості, розвитку гармонійної особистості та духовно повноцінної нації”.

Найбільше працівників Музею хвилювало те, що відкриття постійнодіючої експозиції в Центрі було заплановане в програмі святкування 10-річчя з дня незалежності України. Одразу на початку року була підписана угода з АПМ “Реставратор” на виконання проектно-кошторисної документації. Службою замовника Центру були надані проектантам всі технічні умови, щодо інженерного забезпечення, топозйомка території та інші небхідні документи. В свою чергу, проектанти до 10.05.2001 р. підготували першочергові проектні роботи (робочі креслення) реставрації постійно-діючих музейних виставкових залів, з необхідним інженерним забезпеченням, які, на жаль, ми не були впроваджені у життя з причини відсутності коштів. Попри високі обіцянки, впродовж 2001 року на проектні та ремонтно-будівельні роботи Управлінням культури м. Києва було виділено лише 140 тис. грн. (майже в 7 разів менше обіцяної суми), яких вистачило лише на авансові платежі. Таким чином, остаточне виконання проектних робіт було перенесено на 2002 рік.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 5.06.2001 р. був затверджений Статут Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”. Актами від 13.10.2000 р. та від 16.10.2000 р. ДУ-12 КЕВ МО України були передані музею 16 кімнат, звільнених від мешканців гуртожитку.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 16.07.2001 р. №1487 у липні 2001 р. була затверджена комплексна програма “Розвиток музейної справи в м. Києві на 2001–2005 роки”, яка передбачала «завершити створення Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” на базі музею І.М. Гончара шляхом проведення реконструкції будинку, побудови експозиції та впорядкування території…».

В першому кварталі 2002 року проектні розробки були завершені та передані на розгляд архітектурно-містобудівній раді, яка 27.03.2002 р. схвалила проект та прийняла наступну резолюцію: “Погодити архітектурно-планувальну частину проекту реставрації і реабілітації пам’ятки архітектури національного значення – колишнього будинку військового генерал-губернатора під Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” по вул. Січневого повстання, 29 у Печерському районі м. Києва з урахуванням зауважень рецензента по архітектурно-планувальній частині проекту”.

Після виправлення зауважень проектна документація була передана на комплексну експертизу, і 12.08.2004 р. отримала позитивний висновок та була затверджена начальником Головного управління культури та охорони культурної спадщини О.П. Биструшкіним. Водночас, міською державною адміністрацією було прийнято рішення розпочати підготовчі роботи по реставрації і реабілітації споруд Центру та створення першої черги музейної експозиції. Починаючи з 2003 р., в результаті проведеного тендеру серед підрядних організацій, підготовчі ремонтно-реставраційні роботи були доручені СП “Укрпольреставрація”. Розпочата робота набула подальшого розвитку у відповідності з фінансовим забезпеченням. Наприкінці року на необхідний комплекс робіт по відновленню первинної планувальної структури цокольного поверху та реконструкції технічних мереж було витрачено 786,145 тис. грн. Складність полягала в тому, що при обстеженні будівлі в процесі реставрації виникало багато додаткових робіт, які не були враховані в проектній документації.

Починаючи з 2004 р., було прийняте рішення про завершення першої черги реставрації і реабілітації цокольного поверху головного корпусу і відкриття у цих приміщеннях постійної музейної експозиції. Так, за перше півріччя 2004 р. було витрачено 1683,795 тис. грн. Були виготовлені та встановлені віконні та дверні блоки, в основному закінчені будівельно-оздоблювальні роботи, здійснено реконструкцію частини технічних мереж, розпочалося влаштування підлог. Враховуючи відповідальність та значимість об’єкту реставрації, на нараді, яка відбулась на об’єкті, було прийнято рішення особливу увагу надати фасадам, благоустрою прилеглої території та заміні покрівлі. На ці роботи було витрачено майже 1750,000 тис. грн. Роботи з комплектації та виготовлення експозиційного і технологічного обладнання, монтажні та художньо-оздоблювальні роботи по створенню постійної музейної експозиції були виконані фірмою СВОД (директор Щигельська В.С.) у відповідності з архітектурною концепцією архітектора Лукошкіної Г.О., художньою концепцією художника Гончара П. І. та художника-архітектора Заїки А. І.

Урочисте відкриття першої черги музейних експозиційних залів відбулось 22 серпня 2004 р. Так розпочався новий етап в житті УЦНК “Музей Івана Гончара”, не дивлячись на те, що основні невирішені проблеми залишились. В експозиційних залах кияни та гості нашого міста змогли побачити частину унікальної музейної колекції. Відтоді там також почали відбуватися чисельні громадські заходи, святкування та виставки.

4 вересня 2004 р.

Анатолій Заїка,
заступник директора з господарської роботи УЦНК “Музей Івана Гончара” (1993-2009)

Share Button
Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати