Допоможемо майстру Петриківського розпису стати на ноги!!!

16 лютого 2014 о 11:35 | Митці, Статті

У 2011 році Володимир Гурін захистив надзвичайно цікавий дипломний проект – дизайн та оформлення аеропорту «Бориспіль» петриківським розписом. В основу проекту покладене оформлення простору та об’єктів самобутнім петриківським розписом, у відповідності до канонів народного мистецтва. Можна довго розмірковувати над важливістю та актуальністю цього проекту як на той час, коли відбувалося ЄВРО-2012, та особливо сьогодні – коли петриківка визнана світовим надбанням. Коли б іноземні туристи вже на порозі аеропорту могли б знайомитись з культурою українців, їхньою мистецькою спадщиною, звичаями – це просто найкраща PR-кампанія у створенні позитивного іміджу України та українців плюс величезна підтримка та реклама самого бренду «Петриківка». Але давайте не будемо про це, бо тут і так все зрозуміло: цей проект навряд чи буде втілений в життя, не через свою безперспективність, а тому що причини ви й самі знаєте.

Інтрер'єр кафе в аеропорті Бориспіль

Інтрер’єр кафе в аеропорті Бориспіль

Окрім такого амбітного проекту Володимир Гурін вже встиг виробити свій власний стиль в петриківському розписі на чорному тлі. На перший погляд його роботи здаються занадто насиченими як в кольоровому відношенні, так і в композиційному. Але детальніше розглянувши та вивчивши роботи, розумієш, що це та сама петриківка – просто вона під вмілими руками майстра еволюціонувала. Хоч чорне тло для петриківки не є традиційним, проте вже понад 70 років петриківські майстри малюють саме на чорному, тому воно вже не сприймається як чуже. Однак не всі художники змогли адаптуватися до вимог темного тла, а тим більше – створити свій неповторний авторський стиль, як це вдалося Володимиру.

Декоративне пляшка, оформлена петриківським розписом

Декоративне пляшка, оформлена петриківським розписом

До 2010 року Володимир брав активну участь у виставках та конкурсах, зокрема у складі української делегації їздив до міста Торонто (Канада) для міжкультурного обміну.

Володимир Гурін

Та не дивлячись на такий надзвичайний талант, доля до 27-річного юнака не дуже прихильна – з 2010 року пересувається на інвалідному візку. Живе в невеликому селищі, де немає можливості для творчого розвитку, участі в виставках та продажу своїх робіт. Але Володимир не здається, продовжує вірити в найкраще та займається творчістю.

Майстер із задоволенням прийме замовлення на створення живописних портретів та інших мистецьких творів, зокрема розписаних петриківкою. Так він зможе поєднати приємне з корисним: займатися творчістю та збирати кошти на життєво необхідний тренажер. Спеціальний тренажер для інвалідів потрібен художникові, аби тренуватись і зрештою стати на ноги.

Зв’язатися з Володимиром для замовлення картини чи з’ясування інших подробиць, можна через електронну скриньку vladimir_gurin86@mail.ru або чрез сторінку Вконтакті – http://vk.com/id18093466

Попри те, що Володимир сам намагається заробляти й відкладати гроші, небайдужа громадськість ініціює збір коштів на тренажер для Володимира. Тренажер “Вертикалізатор” коштує 4 000 euro ( http://osd.prom.ua/p3747627-vertikalizator-easystand-evolv.html ). Ви можете перерахувати кошти безпосередньо на рахунок Володимира: 5168757221405915 (номер картки ПриватБанку) на ім’я Гурiн Володимир Миколайович.

Будемо дуже вдячні за підтримку ініціативи та поширення в мережі.

Володимир ГурінА нижче докладніше про творчість Володимира та розмова ним.

Отже, розпочнемо з того, яким чином ти прийшов до петриківського розпису. Коли вперше познайомився з цим мистецтвом?

Вперше я дізнався про Петриківку після 9-го класу, коли думав, на кого вчитися. Мені подобалось працювати з деревом, щось будувати, тому я взагалі планував вступати на столяра-будівельника до Дніпропетровська. Але ще в школі, коли я малював плакати та газети, моя вчителька запропонувала мені піти на художника розпису по дереву в Петриківку. Звісно, було багато сумнівів щодо майбутньої професії, тим паче, що до цього я малював на шкільному рівні – у мене навіть по малюнку в школі була четвірка. Все ж таки я вступив до Петриківського училища №79, на три роки. З першого ж року мені сподобалося все, чому мене там навчали, я зрозумів, що це – моє. Під час навчання я вивчав не лише розпис, а й графіку, живопис, композицію і багато інших цікавих для мене предметів.

Коли ти вступав на розпис, ти ж прекрасно розумів, що це безперспективна галузь – фабрика не працювала, в центрі “Петриківка” всі місця давно заняті… Що тебе спонукало займатися саме розписом?

Якщо чесно, на той час я взагалі не знав про розпис, тому навіть й не думав про перспективність майбутньої професії. Я виховувався в селі, коштів у моєї родини (мами та меншої сестрички) було небагато, тому я був радий навчатися та ще й отримувати стипендію.

Чи знаєш ти, де зараз і чим займаються твої одногрупники з училища? До речі, яка кількість студентів випускалася в той час?

На той час, як я навчався в училищі, було набрано три групи, але учнів не вистачало. Групи були недоукомплектовані, у нас в групі був 21 учень, із них двоє хлопців, а то все – дівчата. На даний момент я спілкуюся з деким із групи – хтось веде гуртки, дехто продовжив навчання на вчителя, але більшість працюють не за професією, а там, де знайшлася робота.

Таця

Таця

Хто з петриківських художників тобі подобається за стилем розпису найбільше і чому?

Мені подобається багато майстрів петриківки, адже всі мають свій унікальний почерк. Але я – учень майстрині розпису Надії Андріївни Пікуш, мене все ж таки більше приваблює її манера малювання. Але натхнення я черпав з усіх робіт, які потрапляли мені на око.

Після училища ти вступив до Київського авіаційного університету, на дизайн. Чи важко було навчатися в цьому виші та що тобі найбільше запам’яталося?

Я закінчив інститут з професією художник конструктор-дизайнер. Навчатися було досить важко, так само, як і вступити. Коли я здавав екзамен, то на бюджет був великий конкурс, але я якимось чудом вступив. Звісно, три роки в училищі мене трішки підготували до екзаменів, але рівень відбору був високий. Навчатися було хоч і важко, але дуже цікаво, я займався улюбленою справою. Щоправда, у мене на той час уже був якийсь багаж знань і вмінь, та в універі довелося всьому вчитися спочатку.

Декоративні тарілі

Дипломний проект в тебе досить серйозний, цікавий та надзвичайно актуальний для сьогоднішнього дня. Розкажи, будь ласка, про важливість цього проекту, з твоєї точки зору.

Коли я створював свій дипломний проект, мені хотілося якимось чином поєднати давні традиції петриківського розпису з сучасними технологіями. І так, як петриківка є візитною карткою України, мені хотілося націоналізувати головні повітряні ворота України (Бориспільський аеропорт). Надати безликому інтер’єру аеропорту неповторність, щоб кожен пасажир, прилітаючи чи відлітаючи, відразу розумів, де він знаходиться, в якій країні.

Інтер'єр зали очікуванняя в аеропорті Бориспіль

Коли у людини стається переломний момент в житті, вона або втрачає надію та стає апатичною, або ж навпаки – розуміє цінність часу та намагається жити на позитиві. Як ти відреагував на свій діагноз, і взагалі, що зараз тобі кажуть лікарі?

Коли я зламався, якщо чесно, я навіть не знав, що це, бо раніше не стикався з цим. Не розумів до кінця, як це, чому, надовго та що робити далі? Я тільки-но захистив бакалавра з відзнакою, мав виходити на роботу, планував літній відпочинок, була купа планів. І раптом усе відрізало. Всі проблеми, окрім однієї, стали неважливими. Як би не друзі, знайомі, одногрупники, їхні батьки, усі намагалися допомогти хто чим міг, як би не їхня допомога на початку, то я не знаю, де та в якому стані був би зараз. Півроку реабілітації та лікування витратили на те, щоб тільки мене стабілізувати. Звісно, на ноги стати не виходить до сих пір, і лікарі говорять, що я можу встати через рік або ж через десять. Потрібно вірити, займатися фізкультурою і чекати. Що правда без спеціальних тренажерів, які коштують захмарних коштів для інваліда, багато не позаймаєшся. Але я взагалі по життю оптиміст, тому дивлюся на все з іншого боку, зате тепер у мене купа часу на творчість).

Чи допомогла тобі творчість подолати цей перемоломний момент, коли ти опинився в інвалідному візку?

Пам’ятаю, як мені вперше після травми, коли я ще був у реабілітаційній клініці, принесли фарби та папір, але через травму я навіть ложку не міг втримати в руках. Звісно, із пензлями теж нічого не вийшло – я закинув їх. Думав, що все, я не зможу навіть малювати, займатися улюбленою справою. Згодом, звісно, від щоденної нудьги в чотирьох стінах я знову спробував малювати, спочатку мені допомагала мама, а згодом призвичаївся сам. Знову почав малювати, і на даний момент я можу працювати. Мені інколи замовляють картини я можу допомагати рідним, хоч трішки, але все ж таки! Щодня я маю щось зробити, щоб день не пройшов дарма, хоча руки ще й не працюють, як потрібно. Але без діла не можу сидіти: чи то портрет, чи дощечку розпишу, чи збираю модель вітрильника…
Про що ти зараз мрієш?

В першу чергу я мрію стати на ноги. Повернути ті сили, що були в мене раніше, щоб робити, творити, втілювати в життя свої проекти, створити повноцінну родину. Взагалі мрії, як в усіх)))

Коротка хронологія

  • 2002-2006 – Петриківське ПТУ-№79 (диплом з відзнакою).
  • 2006-2012 – Київський національний авіаційний університет (КНАУ) інститут архітектури та дизайну, кафедра комп’ютерних технологій дизайну, магістр.
  • 2004 – Переможець першого Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності серед учнів ПТНЗ з професії «художник розмалювання по дереву». Нагороджений грамотою Черкаським обласним осередком Національної Спілки майстрів народного мистецтва України за збереження традицій петриківського народного розпису. «16.12.2004 р., м. Черкаси».
  • 2006 – Увійшов до складу делегації, направленої до м.Торонто (Канада), за дорученням Президента України Віктора Ющенка. Учасники делегації провели ряд зустрічей у школах мистецтв Канади, стали учасниками п’ятьох виставок, у тому числі двох щорічних міжнародних фестивалів української культури.

Рецензія на диплом

Інтер'єр кафе в аеропорті Бориспіль

Інтер’єр кафе в аеропорті Бориспіль

“Объект проэктирования – первый этаж терминала «В» Международного аэропорта Борисполь, расположенного в 29 км. юго-восточнее Киева. Аэропорт имеет три терминала «А; В; С», к 2012 году планируется построить еще два новых «D; F». Терминал «В» является основным терминалом аэропорта, и ориентирован на обслуживание большей части авиапасажиров, отправляющихся в дальнее и ближнее зарубежье, в нем расположены пункты проверки авиа безопасности.

– Общая площадь терминала «В» аэропорта Борисполь – 15 120 м2.
– Площадь общедоступной для проектирования зоны – 4 320 м2.

На данной площади проектирования расположены: помещения общего использования которые делятся на входную зону, зону отдыха и ожидания, кафе (2), магазин одежды, магазин сувенирной продукции, магазин цветов, магазин мобильных операторов (2), магазин предметов первой необходимости, справка ( 2), банк, обмен валюты, кассы продажи билетов.

В основу проектирования интерьерного решения терминала заложена самобытная украинская декоративно-прикладная Петриковская роспись. Ее элементы использованы в декорировании помещений, в создании национального духа. В планировочных решениях просматривается четкая геометрия привязанная к ромбу, эта привязаность объясняется традициями орнамента украинской вышивки.

Вхід в кафе

Четкая геометрия планировки создает предпосылки для эффективной деятельности персонала, комфорта и безопасности пассажиров, а также обеспечивает росхождение потоков в соответствии с целями пребывания людей в аэровокзале, формирование транзитных и тихих зон, предотвращения образования криминогенных зон и зон, подверженных загрязнению.

В основе цветового решения данного проэкта заложено гармоничное сочетаются цветов холодных и теплых оттенков, что присуще традиционным приемам петриковской росписи”.

petrykivkapaint.livejournal.com

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати