Чорний четвер гончарної столиці України

Депутати Опішнянської селищної ради вирішили
негайно позбутися імені видатного українця-державотворця
в топоніміці селища.

20 травня 2016 року голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Головко підписав розпорядження №206 «Про перейменування топонімічних назв у населених пунктах області та демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків». 27 травня документ було опубліковано й він набув законної сили.Розпорядженням було перейменовано вулицю Партизанську в селищі Опішня Полтавської області, названу більшовиками в 1920 роках на честь червоних партизан, які встановлювали в краї радянську владу, на вулицю Василя Кричевського (1873−1952) – найхаризматичнішої постаті в українській художній культурі першої половини ХХ століття, видатного українського архітектора, графіка, фундатора стилю українського модерну в архітектурі, першого художника українського кіно, одного із засновників Української Академії Мистецтв, автора дизайну національного герба України «Тризуб» і перших українських грошей.

Життєвий шлях Василя Кричевського якнайтісніше пов’язався зі столицею гончарства України. Впродовж 1902–1916 років архітектор щорічно бував у Опішні, де жив іноді по кілька місяців, активно спілкувався й співпрацював із місцевими гончарями. Він також сам учився в майстрів гончарюванню, декорував глиняні вироби. Художник ініціював оздоблення спроектованої ним будівлі Полтавського губернського земства архітектурною майолікою, залучав до її виготовлення опішнянських гончарів. Разом із видатним технологом-керамістом Петром Вауліним розробляв ескізи облицювальних плиток, які знову ж таки виготовляли опішнянські майстри. Митець спрямовував опішнянських гончарів на виготовлення художньо декорованих глиняних виробів, пропонував виробляти посуд за його ескізами, розробляв для гончарних робіт модерний декор. Він безпосередньо причетний до становлення в опішнянському гончарстві новітнього художнього стилю модерн із використанням барокової рослинної орнаментики. Ця ініціатива посутньо збагатила стилістику художньої кераміки Опішні, яка відтоді здобула світове визнання.

Василь Кричевський колекціонував кераміку, вивчав її особливості. Сформував найбільшу на початку ХХ століття приватну збірку опішнянської кераміки, яка загинула під час обстрілу Києва російськими окупантами 1918 року. За спогадами відомого українського мистецтвознавця Федора Ернста, вона включала в себе тільки кераміки більше 500 предметів, переважно виробів опішнянських гончарів, у тому числі найвидатнішого українського гончаря-скульптора початку ХХ століття Остапа Ночовника. Брав активну участь у роботі з’їзду з кустарної промисловості (1902), ініціював випуск альбомів зі зразками гончарних виробів.  Залучав опішнянських гончарів до виготовлення майоліки та черепиці для інших проектованих ним будинків, зокрема в Києві.

Упродовж перебування Василя Кричевського в Опішні, до гончарського містечка була прикута увага когорти видатних українських митців (Сергія Васильківського, Миколи Самокиша, Опанаса Сластьона, Єлизавети Трипільської, Леоніда Позена, Порфирія Мартиновича), істориків, археологів, етнографів, керамологів (Михайла Грушевського, Михайла Рудинського, Федора Вовка, Михайла Русова, Вадима Щербаківського, Олени Пчілки, Івана Зарецького), видатних технологів-керамістів (Юрка Лебіщака, Осипа Білоскурського, Петра Вауліна). Востаннє він був у Опішні 1938 року.

Василь Кричевський саме в Полтавщині залишив найкращі зразки своєї багатої архітектурної творчої спадщини. Одним із найяскравіших прикладів його досягнень є проектування й безпосередня участь у зведенні й оздобленні будівлі Полтавського губернського земства (нині – Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського), яка постала світовою перлиною українського архітектурного модерну. Фактично ж, найвидатніше архітектурне творіння академіка Василя Кричевського, стало винятковим прикладом ефективної, націотворчої співпраці органу місцевого самоврядування Полтавщини (земства) з провідними тогочасними мистцями задля возвеличення художньо-духовної спроможності українців, використання народно- мистецької спадщини краю в сучасній архітектурі України.

Упродовж 1914–1916 років за його проектом у стилі українського модерну було зведено будівлю Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства, метою якого була допомога гончарям, покращення технічної сторони їхнього виробництва, підняття художності глиняних виробів, сприяння розширенню асортименту гончарської продукції. Нині це найвидатніша збережена гончарська споруда в Україні, так званий «Будинок Кричевського-Лебіщака». Будівля стала яскравим виявом українського національного архітектурного мистецтва ХХ століття. Спочатку в ній функціонував Опішнянський навчально-показовий пункт Полтавського губернського земства (1916–1918), згодом – Опішнянська гончарна майстерня (1919-1924), Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1925−1926), Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1931), Опішнянська керамічна школа ФЗУ (1931–1933), Опішнянська артіль «Художній керамік» (1934– 1936), Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936−1941), гончарне підприємство німецької окупаційної влади (1941–1943), Опішнянська артіль «Художній керамік» (1943–1960), цех №1 Опішнянського заводу «Художній керамік» (1960–1985). Через цю будівлю пройшли найславетніші постаті української культури, найвидатніші творці й діячі вітчизняного гончарства. 1988 року будівлю передано Національному музею-заповіднику українського гончарства.

Незважаючи на те, що творчість мистця справила потужний вплив не лише на національне мистецтво й культуру, але й на художній процес різних континентів світу, більше півстоліття (друга половина 1930-х – перша половина 1980-х) ім’я академіка Василя Кричевського було викреслено з гончарської й загалом культурної історії України. Тоталітарний режим робив усе можливе, щоб не тільки в Опішні, а й в Україні, забули про найвидатнішого провідника мистецького поступу українців ХХ століття. Реанімація в Опішні пам’яті про мистця почалася після заснування Музею гончарства 1986 року.

Василь Кричевський фактично є фундатором мистецької освіти в Україні, чиї ідеї й донині творчо втілюються в діяльності Державної спеціалізованої художньої школи- інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні». Цілком закономірно й заслужено цьому унікальному навчальному закладу наказом Міністерства культури України від 20.01.2014 №19 року було присвоєно ім’я Василя Кричевського. Присвоєння імені Василя Кричевського додало авторитету як школі, так і селищу загалом.

На Стіні гончарної слави України в Опішні встановлено бронзову меморіальну дошку Василю Кричевському роботи видатного українського скульптора, народного художника України, заслуженого діяча мистецтв України Василя Ярича (Львів, 2011).

На подвір’ї будівлі «Кричевського-Лебіщака» встановлено скульптурний бюст Василя Кричевського, роботи заслуженого працівника культури України Юрія Пошивайла (Опішня, 2015).

Онук Василя Григоровича Кричевського – Василь Лінде-Кричевський – за передачу селищу унікальної колекції родинних документів і художніх творів став почесним громадянином селища Опішня. Приватна збірка родинних реліквій видатних українських родин Кричевських і Щербаківських (понад 600 творів і документів) уможливила відкриття саме в Опішні, у будівлі «Кричевського-Лебіщака», Музею мистецької родини Кричевських, який музейники Полтави, Харкова, Сум, Лебедина, Канева й Києва десятиліття мріяли створити, тільки у своєму місті. На виконання Постанови Верховної Ради України від 22.05.2012 №4802-VI «Про відзначення 140-річчя з дня народження Василя Кричевського», за дорученням Кабінету Міністрів України Міністерство культури України сприяло відкриттю в Опішні 10.01.2013 року унікального музею на правах відділу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

У нинішній експозиції Музею мистецької родини Кричевських експонуються графічні й живописні твори Василя Григоровича Кричевського, Василя Васильовича Кричевського, Галини Кричевської-Лінде, Катерини Кричевської-Росандіч, Оксани Лінде де Очоа; унікальні архівні документи (рукописи, фотографії), що висвітлюють складні колізії життя членів родини. Окрему залу присвячено головному захопленню Василя Кричевського – народному мистецтву. Експозиція нагадує інтер’єр квартири мистця в будинку Михайла Грушевського: вона наповнена унікальними творами кераміки, різьблення, ткацтва, вишивання, народного одягу, у тому числі опішнянською керамікою стилю модерн першої третини ХХ ст., суголосими зі складом його колекції. Спеціальна виставка літератури висвітлює життєвий і творчий шлях мистецької родини Кричевських.

   Таким поступовим, але впевненим був нестримний рух до повномасштабного повернення імені Кричевських на культурно-духовне поле Новітньої Української Держави.

Полтавський край увійшов у крові плоть багатолітньої творчості академіка Василя Кричевського, так само й сучасний образ селища Опішня неможливо уявити без його імені. Оскільки митець здійснив визначальний вплив на розвиток гончарного промислу в Опішні на початку ХХ століття, підтримував, популяризував і колекціонував творчість місцевих гончарів, утверджував містечко як один із найвидатніших центрів народної художньої культури українців, надання його імені одній із центральних вулиць селища, на якій знаходиться Музей мистецької родини Кричевських, Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні» імені Василя Кричевського та Національний музей-заповідник українського гончарства, поставало своєрідним актом визнання місцевими мешканцями непересічної ролі селища в розвитку національної й світової художньої культури. Водночас, це було своєрідним посилом культурній спільноті, що саме Опішня стала осередком багатогранної творчої реалізації знакової постаті світового мистецтва, творця національного герба України. Увічнення відомого в Україні та у світі імені академіка Василя Кричевського в комплексі з іншими заходами мало сприяти відновленню націо- й державотворчої аури селища, формуванню його позитивного іміджу знакового й виняткового населеного пункту країни, розвитку в ньому туристичної інфраструктури, суттєвим аргументом в утвердженні Опішні як визначного історичного, наукового, культурно-мистецького й туристичного центру України.

Проте депутати Опішнянської селищної ради вирішили негайно позбутися імені видатного українця-державотворця в топоніміці селища. Через 13 днів існування нової назви вулиці, скликавши 9 червня нинішнього року шосту (позачергову) сесію Опішнянської селищної ради сьомого скликання, вони прийняли рішення про перейменування вулиці Василя Кричевського на вулицю Партизанську, таким чином повернувши попередню назву. При цьому повністю проігнорували вимоги Закону України «Про географічні назви» та Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».

   Ім’я людини, яка все своє життя славила місцевих гончарів, утверджувала українську незалежність, замінили ім’ям партизан, які в 1918-1919 роках боролися в містечку проти української незалежності, а в 1941-1943 роках там взагалі не було! У роки німецько-російської війни 1941–1945 років на території Опішнянського району, хоча й створювався партизанський загін, проте, за висновком спеціально створеної Опішнянським райкомом КП України комісії з виявлення учасників партизанського й антифашистського руху в районі, «этот отряд оказался небоеспособным, в первые же дни оккупации фактически распался и никаких активных действий не проводил… Комиссией не удалось установить каких-либо диверсионных актов,фактов уничтожения немцев, полицаев и других предателей народа, совершенных партизанами и другими лицами» (1962). Останні дослідження історика-краєзнавця, кандидата історичних наук Віктора Міщанина (2015) свідчать про те, що поодинокі партійні діячі, залишені для організації партизанської боротьби в Опішнянському районі, займалися лише розбоєм, грабунками серед мирного місцевого населення, відзначилися вбивствами та ґвалтуванням жінок.

* * *

Нині в Україні відбувається Всеукраїнський конкурс «Неймовірні села України 2016», до фіналу якого потрапила й Опішня. Очевидно, Опішня таки виграє його, бо, напевно не знайти більше в країні села, яке б так вороже й невдячно поставилося до великого українця-державотворця, автора новочасного герба України й свого найактивнішого популяризатора, який все життя колекціонував, писав, малював, носив у своєму серці милий образ гончарської Мекки України. Воістину пророче Шевченківське слово, звернене до «славних прадідів великих правнуків поганих»: «Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь…».

 

Генеральний директор

Національного музею-заповідника українського гончарства,

голова Правління ГО «Конгрес українських керамологів»,

доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Олесь ПОШИВАЙЛО

Джерело: http://www.opishne-museum.gov.ua/news/1604

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати