Дмитрієвська поминальна субота

5 листопада

В суботу — Дмитрову, або “дідову” — справляють осінні поминки померлих родичів. Вважалось, що саме вони допомагають вчасно прорости зерну, оберігають його від злих сил та непогоди. Вшановуючи предків, люди дякували за вирощений урожай, продовжували родові традиції та виховували шанобливе ставлення до старших.

В цей день поминають парастасом у церкві та обідом вдома. На відміну від інших поминальних субот, на Дмитрієвську суботу не ходили на кладовище. Поминальний обід подавався ввечері. В народі вірили, що душі померлих прийдуть уночі, щоб і собі попоїсти, тому слід від кожної страви відкласти по ложці й поставити окремо, бажано під образами або на покуті. Поруч ставили воду й новий рушник — якщо душа схоче напитися або помитися.

За народними уявленнями святий Дмитро приносить зиму. А тому, хоч часом і теплом віяло, та зустрічали його у теплому одязі, аби великих морозів не було. Також вважалось, що св. Дмитрій ключем замикає землю і дає господарювати зимі, завершуючи таким чином хліборобський рік. Буде він у себе ключі тримати, аж поки не приїде по них святий Юрій (6 травня) і землю не відімкне.

Також цим днем завершується весільний сезон. Якщо якась дівчина на порі залишилися незасватана, то за давніх часів рік для неї вважався втраченим. З цього приводу існує приповідка: “До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри” – до Дмитра перебирає женихами, а опісля годиться, мовляв, на усе.

Вірили також в таку прикмету: Якщо відлига, то на теплу зиму і ранню весну, цей день зі снігом — весна пізня; холод і сніг — на пізню і холодну весну.

За матеріалами: Василь Скуратівський “Святвечір”, Степан Килимник “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні”, zhytomyr-eparchy.org (фото)

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Звідки ви дізналися про Музей Івана Гончара?

Результати