Писанкарка Зоя Сташук відписала для Музею Івана Гончара колекцію писанок, які представляють сучасні області України. Майстриня відібрала близько 70 зразків: по три з кожної області, щоправда з Луганської, Донецької, Запорізької областей вдалося розшукати по одній писанці. Унікальність колекції в тому, що до цього писанки атрибутувалися в каталогах здебільшого за історико-етнографічними регіонами, як-то: Поділля, Полісся, Слобожанщина. Подача писанок за областями потребувала додаткових досліджень. 

“Наприклад, був такий збирач Ераст Біняшевський, завзятий шукач, він зібрав тисячі писанок, але в нього не було класифікації до сіл. І лише написано "Лемківщина", "Поділля", "Східне Поділля", "Чернігівщина", а мені треба конкретика”, - розповідає писанкарка Зоя Сташук. З 1993 року вона досліджує та розписує писанки.

Зоя Сташук з відписаними для колекції Музею Івана Гончара писанками

Писанки Зої Сташук. Колекція Музею Івана Гончара 

Писанки Зої Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Писанки Зої Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

На сьогодні Зоя Сташук називає два джерела, де чітко зазначені адреси писанок. Перше, це альбом “Описание коллекции народных писанок”, упорядкований Сергієм Кульжинським і виданий Лубенським Музеєм Скаржинської у 1899 році. В ньому подано історико-етнографічний нарис про писанкарське мистецтво на території України, вміщено 33 кольорових та 12 чорно-білих таблиць, які містять 2219 якісно виготовлених малюнків писанок з 17 губерній і областей тогочасної Російської імперії. 

“Катерина Скаржинська сподвиглась дати гроші і видати таке видання вкінці ХІХ століття. Тут іде чітко: пів книжки це чисто наукові дослідження по композиції, по знаках, по кольорах, а пів книжки це чіткий каталог з адресацією губерній, повіту, села… Це так би мовити біблія писанкарства, яка підтверджує істинність знаходження писанок в тих регіонах”, - каже Зоя Сташук. 

Сторінки з альбому “Описание коллекции народных писанок”, С.Кульжинський, 1899 р.

Сторінка з альбому “Описание коллекции народных писанок”, С.Кульжинський, 1899 р.

Друге джерело, це альбом-зібрання писанок Юрія Ференчука “Писанки наших бабусь”, 2016 року. У книзі представлені взірці більше 1700 писанок буковинських бабусь, які в 1960х роках зібрав в Чернівецькій області і замалював акварельними фарбами художник, воїн УПА, в’язень концтаборів, письменник, етнограф Юрій Дмитрович Ференчук. У своєму дослідженні етнограф подав малюнки, назви писанок, сіл, з яких вони походять, імена, дату народження та фото писанкарок. 

“Юрій Ференчук експедиційно ходив селами і шукав писанкарок. І виявляється, ніхто не писав писанки, тобто спочатку ніхто не хотів показувати писанки, боялися люди. І коли йому вдалося до них проникнути в бесідах, люди відкривалися, починали показувати свої писанки... Причому жінки писали писанки своєї родини. От вони писали тільки ці, 20 штук наприклад. А сусідка писала інші, своєї родини, і вони не мали права перетинатися, бо ти що, вкрасти писанку? І передавалися вони з роду в рід, - продовжує розповідати Зоя Сташук. - По Чернівеччині я пішла таким шляхом, що вибирала найстарших писанкарок і з їхніх писанок вже обирала типову на той час. Можна розуміти, що вона писала цю писанку і коли їй було 15 років, а вона 1903 року народження, і так писали її мами-тати. І обирала я не якісь розцяцьковані, а більш стародавні, на мій погляд. Чим менше кольорів, тим старіша писанка. Раніше було менше технічних можливостей намалювати дуже складну писанку”. 

Сторінка з альбому писанок Юрія Ференчука “Писанки наших бабусь”, 2016 р.

Писанки Чернівецької області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Коли все ж в стародруках вдавалося розшукати чітку адресацію писанки, то виникала інша задача. Вивірити приналежність села до тієї чи іншої сучасної області, бо за першу половину ХХ століття адміністративний поділ України зазнавав суттєвих змін. 

“Хто сьогодні з науковців може чітко сказати, що це село є Полісся, а від цього села цей регіон ми будемо називати Слобожанщина, а це село вже Поділля Західне. А коли виникає питання зробити по областях, то це ще крутіше”, - каже Зоя Сташук. - Треба чітко розуміти, що це село не перейшло в сусідню область. В стародруці пишеться, наприклад, Херсонська губернія. Що таке Херсонська губернія? Це територія від Бессарабії аж до Запорізької області і далі до Черкащини… І коли мені треба з оцієї величезної губернії намалювати Одеську, Миколаївську, Херсонську чи Кіровоградську області, мені треба зрозуміти, де знаходяться ці села. Я задаю село, а його нема. Питаю, яка сучасна назва села? Була Грисоцуївка, а стала Олександрівкою. Дивимося, де знаходиться. Виявляється, цього повіту немає, значить є якась область і район. Дивлюся зміни в адмініструванні 1920х років і пізніші: вже цього району немає, бо було 12 районів, а стало чотири. Значить, шукаю, який район тепер. І тоді це істина”.

Донецька область представлена однією писанкою. Відписана за зразком з альбому Зенона Елиїва “Двадцять кіп писанок”, видана 1994 року в Рочестері, в Нью-Йорку. У ній автор подає 1200 ілюстрацій українських писанок. Зенон Елиїв родом з Тернопільщини, був писанкарем, дослідником писанкарства і власником значної колекції писанок. Разом з тим він студіював фотографічне мистецтво в Німеччині, 1948 року емігрував до Канади, а 1961го - у США. Зоя Сташук: “Там вказано звідкіля (писанка - ред.) - Очеретено, воно існує і зараз. Вказана точна місцевість, значить вона точно була звідтіля. Хоча ця писанка ніде більше не прописана, але в тій книзі вказана точна місцевість, це не придумка. Якби він просто написав Донеччина, я б дуже сумнівалась”. 

З Луганської області не зафіксовано жодного зображення писанки. Але є стаття і опис розписів писанок Луганщини в журналі “Народне мистецтво” за 2006 рік. Щоправда, за словами З.Сташук, науковиця не вказала, з якого джерела взяла цю інформацію: “Явно це був, наприклад, Микола Сумцов, який досліджував Харківську губернію і Старобільський повіт, який в неї входив. Є цитата, і є які зразки й елементи писалися… що там хрести, полосочки, кривульки, сосонки - отакі всі елементи пишуть на старобільських писанках… тому таку писанку я приблизно і відписала”. 

Писанки Закарпатської області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Писанки Закарпатської області Зоя Сташук розшукала на фото з колекції, зібраної в 1903, 1911 роках Гіядором Стрипським (1875-1949) - закарпатським істориком, лінгвістом та етнографом, членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Тоді ці землі входили до Австро-Угорщини і зараз ця колекція писанок зберігається в етнографічному музеї в Будапешті”. 

Писанки Харківської області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Писанки Сумської області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Писанки Житомирської області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Писанки Волинської області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Писанки Київської області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

Писанки Херсонської області. Авторка: Зоя Сташук. Колекція Музею Івана Гончара. Фото: Ольга Ромаш

З бажання зафіксувати й інтегрувати розмаїття писанкарства в життя сучасної людини, Музей Івана Гончара та друканя ORNER створили набір листівок, до якого увійшли зразки писанок кінця ХІХ – початку ХХ століть з усіх областей України, відтворених Зоєю Сташук. Обмін такими поштівками — сучасна форма продовження традиції та зв'язок із рідною землею.

Придбати набір листівок можна за посиланням: https://pay.fondy.eu/

Катерина Качур, НЦНК "Музей Івана Гончара"