|
Автобіографія |
|||||||||||
|
|
||||||||||
|
Народився я 1911 року в
селi Лип'янка Чигиринського повiту на Київщинi
(тепер - Шполянського району на Черкащинi)
в сiм'ї селянина-бiдняка, в якiй нас, дiтей,
було восьмеро - двi сестри та шiсть братiв.
Справдi босоноге нужденне моє дитинство
промайнуло невловимою казкою на лонi чарiвної
природи нашого українського лiсостепу в
захопленнях та творчостi. Скiльки пам'ятаю
себе - завжди лiпив, малював, вирiзував з
дерева i паперу, мандрував, спiвав. Чи пас
гуси на яру або вiвцi в степу, чи сидiв у
хатi взимку - я завжди творив. Творив по
дитячому, але без цього життя здавалося
немислимим. Iнколи на
пасовиську я так захоплювався лiпленням
з глини, а то й з болота всього, що мене
оточувало: овець, баранцiв, коникiв, людей,
хаток чи й цiлого села, що вертався
додому без отари. Правда, вiвцi мої самi
знали дорогу до двора, але дома мене за
це не милували. Довгими холодними
зимовими днями i вечорами, коли рiдко
виходив з хати, бо шкарбани були однi на
всiх, я поринав в улюблену творчiсть. Всю
свою "художню продукцiю" ховав пiд пiл
або пiд лавки, облiплював всi стiни на печi
своїми вирiзками. Та яка була радiсть,
коли приходила весна i не треба було
чекати черги на шкарбани! Босонiж, дарма
що ще приморозки, облiтаєш всi околицi
села, найдеш в яру справжньої глини - i
тодi немає меж творчому роздоллю та
фантазiї. А новi витвори шикуються на
сонечку пiд призьбою поряд з
розставленою зимовою "продукцiєю". Захоплювався я вечiрнiм спiвом
хлопцiв та дiвчат, веснянками та шумками,
а взимку без краю любив колядки та щедрiвки
i в гуртi з колядниками обходив всi вулицi.
Пам'ятаю, як я сумував, коли миналися цi
чарiвнi свята. Зате скiльки щастя
приносило величне свято Великдень з
його народними тралицiями! Не було нiчого
кращого менi, як писання писанок, якi
виходили в мене чи не найкращi на все
село. Ця суцiльна чарiвна казка весняного
святкування залишила незабутнiй слiд у
серцi назавжди. Сiльська
початкова школа вiдкрила менi
новий свiт. Я ще з бiльшим завзяттям
захопився творчiстю. Вже в червертому
класi своїми малюнками та лiпкою на
районнiй дитячiй художнiй виставцi зайняв
перше мiсце, оформляв стiнгазети та шкiльнi
свята. А вдома всi стiни були облiпленi
малюнками. Правда, iнодi влiтку дiставалося
менi вiд батька за це. Бувало, заберусь у
садок та й лiплю собi коники та баранцi, i
зовсiм забуду, що треба гнати вiвцi в поле.
I лише батькiв дубець нагадає мiй обов'язок.
А в цей час мої однолiтки, назнавши моє
"творче гнiздо", налiтають, як тi гуни,
на нього, нищать все або забирають з
собою. А скiльки потiм плачу та жалю за
тими витворами! Коли батько гнiвався за
те, що я ввесь час рився, мов крiт, в землi
та в глинi, i не раз докоряв менi, що я з лiпки
не буду їсти хлiба (пiзнiше вiн дуже жалiв
за цi слова), то мама завжди брала мене пiд
захист, за що я нiжно її любив. У
1927 роцi я закiнчив
Лип'янську семирiчну трудову школу.
Вчителi наполягали, щоб я йшов до
художньої школи. А батьки боялися вiдпускати
мене далеко вiд себе, знаючи мою неспокiйну
вдачу, яка приносила менi чимало
прикростей. Ще маленьким я перевернув на
себе казан кип'ятку, падав з клунi, куди
лазив за горобцями, i мене вiдливали
водою. А ще топився в копанцi, i мене ледве
вiдкачали, а одного разу на скаку впав з
коня на борону. Мене пiсля того нiкуди не
пускали. Я став здичавiлим i замкнутим. На
той час з Києва приїхав
мiй земляк - талановитий музикант,
педагог-композитор i збирач народного
фольклору Максим Борисович Коросташ. Вiд
учителiв довi дався про мене i прийшов до
моїх батькiв iз своєю доброю волею
допомогти менi поступити в Київську
художню школу. Радостi нашi й не було меж.
Мов сьогоднi бачу, як мама з сльозами на
очах просить Максима Борисовича, щоб вiн
мене берiг, а той - людина добра та iдейна -
запевняє її, що все буде гаразд, i з
охотою везе мене до Києва. Вiдкрилися новi сторiнки
мого життя. Навчання в Київськiй художнiй
школi по вулицi Гоголiвськiй в оточеннi
своїх землякiв та старої української iнтелiгенцiї
(1927-30 рр.). Рiк учителювання в селi
Васильковi Шполянського району (1930-31 рр.),
служба в армiї (1937-38 рр.), самостiйна
творча праця скульптора в Київському iсторичному
музеї. У
званнi молодшого
лейтенанта брав участь у визвольному
походi до Захiдної України в 1939 р. Пiд час
Великої Вiтчизняної вiйни аж до 1946 року
служив у вiйськах зв'язку. Пiсля закiнчення
вiйни у Празi, а згодом у Вiднi творчо
працював до художньої вiйськової
виставки. Пiсля демобiлiзацiї - знову
творча робота в Києвi над скульптурними
творами, яких маю бiльше пiвтораста. Останнi десять лiт
поряд з творчiстю подорожую по Українi,
дослiджую народне мистецтво, замальовую
з натури пам'ятники iсторiї i культури,
збираю експонати для власного
громадського музею народного мистецтва.
В ньому вже побувало десятки тисяч вiдвiдувачiв,
в тiм числi iз 50 країн свiту. Працюю над
новими скульптурами. Оце коротко мiй
життєпис до сьогоднi. Заслужений
дiяч мистецтв Української РСР |
|||||||||||
|
* ІСТОРІЯ ЦЕНТРУ * ЗАСНОВНИК * КОЛЕКЦІЯ * ВИДАННЯ * ВИСТАВКИ * КНИГА ВІДГУКІВ * |
|||||||||||
