Автобіографія

Народився я 1911 року в селi Лип'янка Чигиринського повiту на Київщинi (тепер - Шполянського району на Черкащинi) в сiм'ї селянина-бiдняка, в якiй нас, дiтей, було восьмеро - двi сестри та шiсть братiв. Справдi босоноге нужденне моє дитинство промайнуло невловимою казкою на лонi чарiвної природи нашого українського лiсостепу в захопленнях та творчостi. Скiльки пам'ятаю себе - завжди лiпив, малював, вирiзував з дерева i паперу, мандрував, спiвав. Чи пас гуси на яру або вiвцi в степу, чи сидiв у хатi взимку - я завжди творив. Творив по дитячому, але без цього життя здавалося немислимим.

Iнколи на пасовиську я так захоплювався лiпленням з глини, а то й з болота всього, що мене оточувало: овець, баранцiв, коникiв, людей, хаток чи й цiлого села, що вертався додому без отари. Правда, вiвцi мої самi знали дорогу до двора, але дома мене за це не милували.

Довгими холодними зимовими днями i вечорами, коли рiдко виходив з хати, бо шкарбани були однi на всiх, я поринав в улюблену творчiсть. Всю свою "художню продукцiю" ховав пiд пiл або пiд лавки, облiплював всi стiни на печi своїми вирiзками. Та яка була радiсть, коли приходила весна i не треба було чекати черги на шкарбани! Босонiж, дарма що ще приморозки, облiтаєш всi околицi села, найдеш в яру справжньої глини - i тодi немає меж творчому роздоллю та фантазiї. А новi витвори шикуються на сонечку пiд призьбою поряд з розставленою зимовою "продукцiєю".

Захоплювався я вечiрнiм спiвом хлопцiв та дiвчат, веснянками та шумками, а взимку без краю любив колядки та щедрiвки i в гуртi з колядниками обходив всi вулицi. Пам'ятаю, як я сумував, коли миналися цi чарiвнi свята. Зате скiльки щастя приносило величне свято Великдень з його народними тралицiями! Не було нiчого кращого менi, як писання писанок, якi виходили в мене чи не найкращi на все село. Ця суцiльна чарiвна казка весняного святкування залишила незабутнiй слiд у серцi назавжди.

Сiльська початкова школа вiдкрила менi новий свiт. Я ще з бiльшим завзяттям захопився творчiстю. Вже в червертому класi своїми малюнками та лiпкою на районнiй дитячiй художнiй виставцi зайняв перше мiсце, оформляв стiнгазети та шкiльнi свята. А вдома всi стiни були облiпленi малюнками. Правда, iнодi влiтку дiставалося менi вiд батька за це. Бувало, заберусь у садок та й лiплю собi коники та баранцi, i зовсiм забуду, що треба гнати вiвцi в поле. I лише батькiв дубець нагадає мiй обов'язок. А в цей час мої однолiтки, назнавши моє "творче гнiздо", налiтають, як тi гуни, на нього, нищать все або забирають з собою. А скiльки потiм плачу та жалю за тими витворами! Коли батько гнiвався за те, що я ввесь час рився, мов крiт, в землi та в глинi, i не раз докоряв менi, що я з лiпки не буду їсти хлiба (пiзнiше вiн дуже жалiв за цi слова), то мама завжди брала мене пiд захист, за що я нiжно її любив.

У 1927 роцi я закiнчив Лип'янську семирiчну трудову школу. Вчителi наполягали, щоб я йшов до художньої школи. А батьки боялися вiдпускати мене далеко вiд себе, знаючи мою неспокiйну вдачу, яка приносила менi чимало прикростей. Ще маленьким я перевернув на себе казан кип'ятку, падав з клунi, куди лазив за горобцями, i мене вiдливали водою. А ще топився в копанцi, i мене ледве вiдкачали, а одного разу на скаку впав з коня на борону. Мене пiсля того нiкуди не пускали. Я став здичавiлим i замкнутим.

На той час з Києва приїхав мiй земляк - талановитий музикант, педагог-композитор i збирач народного фольклору Максим Борисович Коросташ. Вiд учителiв довi дався про мене i прийшов до моїх батькiв iз своєю доброю волею допомогти менi поступити в Київську художню школу. Радостi нашi й не було меж. Мов сьогоднi бачу, як мама з сльозами на очах просить Максима Борисовича, щоб вiн мене берiг, а той - людина добра та iдейна - запевняє її, що все буде гаразд, i з охотою везе мене до Києва.

Вiдкрилися новi сторiнки мого життя. Навчання в Київськiй художнiй школi по вулицi Гоголiвськiй в оточеннi своїх землякiв та старої української iнтелiгенцiї (1927-30 рр.). Рiк учителювання в селi Васильковi Шполянського району (1930-31 рр.), служба в армiї (1937-38 рр.), самостiйна творча праця скульптора в Київському iсторичному музеї.

У званнi молодшого лейтенанта брав участь у визвольному походi до Захiдної України в 1939 р. Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни аж до 1946 року служив у вiйськах зв'язку. Пiсля закiнчення вiйни у Празi, а згодом у Вiднi творчо працював до художньої вiйськової виставки. Пiсля демобiлiзацiї - знову творча робота в Києвi над скульптурними творами, яких маю бiльше пiвтораста.

Останнi десять лiт поряд з творчiстю подорожую по Українi, дослiджую народне мистецтво, замальовую з натури пам'ятники iсторiї i культури, збираю експонати для власного громадського музею народного мистецтва. В ньому вже побувало десятки тисяч вiдвiдувачiв, в тiм числi iз 50 країн свiту. Працюю над новими скульптурами.

Оце коротко мiй життєпис до сьогоднi.

Заслужений дiяч мистецтв Української РСР
Iван Макарович Гончар

Київ, 1970 (?)

 


* ІСТОРІЯ ЦЕНТРУЗАСНОВНИК  *  КОЛЕКЦІЯ  * ВИДАННЯ  *  ВИСТАВКИ * КНИГА ВІДГУКІВ  *

*НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО   *  МИСТЕЦЬКА ВІТАЛЬНЯ   *  ВІСТІ *